Вдихнути гірське повітря і зануритися в сплетіння синіх і сніжно - білих тонів. Відсутність матеріальності і залежності від чого не будь, крім себе і природи. Свобода ... під призмами мислення, а також контрастність і яскравість. Невимушений ковток, нехай навіть крижаного повітря. Політ. Якась космічність. Зелений подих смарагдових сосен. Природність. Простота у погляді на швидку течію. І повне гальмування в часі. Відсутність гострих стрілок. Дика природа. Неосяжність. Злиття вищої риси духовності і чудової сили. Можна закричати, пробігтися по цих рівнинах. Закрити очі на мить і забутися. На день, на місяць. Ввібрати енергію землі і прозорого неба. І можна знову повернуться сюди. Все залишається на своїх місцях. Вишуканість. Магнітна шедевральність. І вічно зелений сяючий колір. Відображення золотих ниток назавжди залишається в очах блакитних долин, назавжди в серці краю. Тут особлива душа. Своє життя. Помпезні гори. Синь. Знову приємне повітря, з присмаком свіжості і м\'яти. Так що ж примушує відчути саме таку свободу? Де беруться ті нещасні, брудні відлюдники? Ми їх зневажаємо і боїмося. Проходимо поруч і робимо вигляд що все в порядку. Ні, яким може бути порядок, якщо ці Мудрі Люди стали такими завдяки нам. Нашому егоїзму. Нашій невихованості.
Люди, які ставлять на перше місце духовність і відмовляються від матеріальних благ - гідні величезної поваги. Ми. Ми показуємо дурість. Омана. Ці люди у багато разів щасливішим нас. По - справжньому. В очах правда. Блакитна акварель. Простори. І нехай ми, зараз пройдемо ... Гордість, ніколи не покаже того, що можна побачити, відкривши своє серце. У лавандові сни, звичайне дихання. І можливо завтра ми захочемо знайти істину, візьмемо книгу. Але. Смішні. Істина в нашому ставленні перш до інших. До себе ми занадто довірливі. Абсолютно дурні.
