Повільно затікає у скроні мої осінь,
І крадькома проникла в серця близьких людей,
Та тільки в моїм серці весняна досі повінь,
Що стала аргументом недоспаних ночей.
У тебе у долонях посохли білі квіти,
І відсиріла палаюча колись любов,
Ну що ж, пройшло кохання - нема чого жаліти…
Бо хто умів любити – полюбить вірно знов.
А хто умів любити полюбить вірно знов. Так і є! Хто вміє любити, той любитиме! Просто вже іншу людину, якій ця любов буде потрібна, яка буде вміти не тільки брати, але й віддавати почуття. І насправді нема чого жаліти — це був життєвий досвід, загартовування заради подальшого світлого палкого і взаємного майбутнього!
Салтан Николай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за Ваше чітке розуміння і розділення поглядів ... просто іноді важко усвідомити ту істину, що деякі життєві файли потрібно перенести із папки "Життя" в папку "Досвід"...
Чудовий вірш! А дива трапляються - точно знаю!) І холодні серця топляться... А якщо ні - може, не те серце, яке має бути поруч, зустрілося? Та і це - на краще!)
Салтан Николай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
... сердечно вдячний за розуміння ... завжди потрібно вірити в диво ... серця топляться лиш тоді, коли вони наші... а як ні - то хай другого морозять ... а своє потрібно ждати
"Повільно затікає у скроні мої осінь,І крадькома проникла в серця близьких людей"-особливо припало до серця...
Салтан Николай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
... ...дякую Христинко... приємно, що сподобалось... цей вірш чомусь для мене такий особливий....дійсно осінь тоді була, та не лише на дворі, а мабуть і в мені.....