Згубились кольори у коридорі,
І не освічений промінням більше дім.
Притихли звуки всі різкі надворі,
Втопились у нічному просторі німім.
Це час, коли всі образи заснули.
І облік зараз утрачає роль.
Здається, цілий світ перевернули
І над реальністю утрачений контроль.
Та тільки ніч нам душу відкриває -
Вона покаже справжню суть речей.
І все, що в серці гордо ми ховаєм,
Вночі говорим не ховаючи очей.
Ох, як багато зараз би сказати…
Наволю вириваються слова!
А ще про скільки просто помовчати.
Та відстань всі бажання розрива…
А, може, просто взяти й подзвонити?
Та ні… Вже пізно… Зранку наберу…
І, ненароком, щоб не розбудити,
Я телефон подалі приберу.
Я буду довго розглядати стелю
Через густу і тиху темноту.
Продовжу неможливого чекати
І, мовчки, убивати самоту.
Візьму старий і непотрібний зошит
І виллється все те, що на душі
Це так безглуздо : о півнапершу ночі -
Всі сплять, а я комусь пишу вірші…
