І знову тимчасове потепління,
Кохання всюди квітне у віршах,
А я закохана в своє сумління,
І лине в небеса моя душа…
Забула про гріховне і тілесне,
Немов мережка все моє життя,
Минуле вже ніколи не воскресне,
Прийшла пора на сповідь-каяття...
Хотіла б завітати в царство раю,
В саду пройтися вранці по росі -
Гріхи мене поки що не пускають,
Але щодня літаю в космосі!
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ПРИЄМНО ЗДИВОВАНА, ЩО ЦЕЙ ПРОСТИЙ ВІРШИК ЧИТАЧАМ СПОДОБАВСЯ, ТОМУ ЩО ВІН ПРОСТО РЕАКЦІЯ НА ПРОЧИТАНІ ЧУЖІ ВІРШІ, ЦЕ МОЇ ІМПУЛЬСИВНІ ЕМОЦІЇ, ДОВГО НЕ РОЗДУМУВАЛА, КОЛИ ПИСАЛА ЦІ РЯДОЧКИ...
Хотіла б завітати в царство раю,
В саду пройтися вранці по росі -
Гріхи мене поки що не пускають,
Але щодня літаю в космосі!-гарно! Мабуть кожен з нас може дозволити собі ось такі космічні польоти-треба лише дати волю фантазії!..
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ЯКЩО МИ НЕ БУДЕМО У МРІЯХ ВІДРИВАТИСЯ ВІД ЗЕМЛІ, ТО БУДЕННІСТЬ НАС ДОКОНАЄ...
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ДЯКУЮ, АЛЕ Я ПЛАНУЮ ДОПИСАТИ ВІРШ САМЕ ПРО ТЕ, ЩО МИ ПРИДІЛЯЄМО ЗАНАДТО БАГАТО УВАГИ КОХАННЮ ПРОСТО Я НЕ ВСТИГЛА до 12-00... ПОПЕЛЮШКА ЗАГУБИЛА ЧЕРЕВИЧОК, А Я - СВОЇ ДУМКИ