як добре
пізньої осені на городі –
нікого ніде нема:
цілковито сама,
як зима…
небо таке –
однотонно-сірень-ке,
як пелюшка ба́єва
на дотик – лагідне і м`яке,
простеньке…
повна долина заду́ми,
по самі-самісінькі вінця,
наче глиняна філіжан-ка –
молочно-кавових
передчуттів
хтось над душею
невидимо пролетів!..
тиша
гойднулася, як фіра́нка,
торкнула слуху
ба́єво-теплим крилом –
то обізвалась корова
із протилежного берега за селом,
обізвалася
так доречно - у тон:
розпливчасто-чорно-біло…
каже, уже звечоріло,
каже,
у надрах її молоко
дозріло –
також по самі вінця…
нагадайте про мене, каже,
господині моїй,
отій
забу́дькуватій
заклопотаній жінці…
десь далеко
хтось кинув дошку…
ко-рот-ко й чіт-ко
когось висварив молоток…
перегу́кується соба́ками
кожен віддалений
напівсонний куток:
служба така – гавка-ти…
сіреньку небесну пелюшку
не склепиві́ч
стерегти,
і підслі́пуваті
у надвечір`ї
людські хати…
стерегти
зовсім вечір, а скоро і ніч…
пора і мені
до своєї хатини йти…
будем удвох собі каву пити,
у теплі і затишку
побрехеньки котові
упівуха
слуха-ти…
позіхання в долоні ховати
а за тим уже й спати…
спати…
щоб назавтра
ранесенько-рано
переддосвітом встати…
15.10.2012
Добре, що є городи, і добре, що є такі таланти, не зариті на тих городах...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, пане Василю... "такі таланти"... для таких талантів -- город -- так-но об"єкт для любові ніжної і оспівувань... то моя творча майстерня... світ мій, любий і коханий... син навіть жартує, що в хаті -- стіни, мабуть, вірші "екранують", а на городі -- я вже у повній для них доступності... але й стіни моєї хатиночки -- прозорі для віршів, навіть привабливі думаю... отак ми собі тут і живемо...
але город мій -- майстерня не тільки для віршів -- у нього своя місія -- урожай -- і я це стовідсотково враховую... я люблю його у всі пори року... я люблю його засівати-засаджувати, полоти... готувати до зимового сну... все з ним пов"язане ніжно люблю... аби лиш час мій -- належав мені...
дякую Вам...
Ой, як схотілось тихесенько поставити стільчика десь неподалік, присісти й намалювати Вас, небо, корову у лузі і кота, що поважно крокує подивитись, чи не хоче господиня вже до хати. Як сон! Чистий і дитячий. Мрія про щастя!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
от цікаво -- Ви ніби бачите реальність, пані Аллочко... саме так Лаврін і наносить мені візити на город... і саме з таким значенням...
дякую Вам, за візит і промінчика сонячного... баєве небо також стішилось Вами... більш уже не сірень-ке...
АААААААААААА_А_а-а......
я в повному відпаді!!!!! це нєпостєжімо...вибило мову напроч...
"позіхання в долоні ховати"
такі доступні, прості фрази...Так соковито справжньо звучать, Неймовірноприродній колорит надвечір"я. саме так! вхоплена мить цього передсну... ах браво! і звуки описано - ні неможу!
я надихнулась і побігла
писати,
писати,
писати...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
-- натхнення -- штука "заразна"... я радію весело і сердечно, що мій город і Вас дістав натхненням... отже, і прочитаємо Ваш результат в скорім часі... і додамо світла осінній днині стримано-м"якій... дякую Вам galочко.vitочко... і -- чекаю...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так на городі моєму пізньої осени, коли нікого, крім мене, там вже нема... отакі там дива і чудеса відбуваються -- прості, як пелюшка баєва...
дякую Вам, пані Макієвська...
Якось аж страшно читати таку відкритість слів, чи є в мене право?...Щиро.
Добре серце треба мати, щоб хотілося співати)
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую Вам, пані Любо, за візит і за відгук... слова до решти відкриті -- цікаво ви зауважили... мабуть тому, що вони передають такі прості, як та баєва пелюшка, почуття... і , мабуть, кожній людині притаманні -- любов до світу Божого, у якому нам пощастило пожити....