Зоря світів,
Зоря ти рання;
Невінчана зоря
кохання…
Несеш ти в простір
Срібну ту стрілу,
Яка вражає
Прямо в серце…
А серце у вогні згорає…
Вогонь той:
То – палає,
Часом, зовсім затухає…
Де береться він?-
не – знаєш…
І, куди зникає згодом?...
І ти знов
його шукаєш,
І - палаєш, і - згораєш…
Навіщо все це
на світанні
тої юності?
…І зрання,
Ти ідеш його шукати,
Щоб - палити;
щоб- палати…
Нехай палає
той вогонь одвічний;
і пам’ятає серце полум’я
хвилин магічних…
Нехай очистить серце
від туману,
І душу безталанну
від обману.
ПолУду із очей
Нехай розвіє вітер;
І правду віднайдуть вони
Моїх нерівних літер.
Для чого все,
Кому про це відомо?
Чому зарані так
Ми ідемО із дому?
Що ми шукаємо,
І віднайти не можем?
А, віднайшовши,
Душу ми тривожим…
Чи, варті тОго
Пошуки ті ранні,
Щоби виходить з дому
На світанні?
Проходить день,
І все життя проходить…
Ось, і яскраве сонце
Вже заходить.
Чи, віднайшли ми те,
Що так шукали?
Чи, загасили те,
Що так палало?
А, чи відчули радість
Ми від того,
Що все життя
Просили так у БОГА?
Ото ж, радійте знов,
Вставайте зрання;
Шукайте знову
Ту "стрілу кохання"…
Хай вцілить Вас
Вона до болю;
І забирає вже
На заході
З собою…
( 24 січня 2009 року).
