Я хотіла би стати осіннім дощем,
Щоб вилити всі свої сльози;
Накрила би місто тим мокрим плащем
І чекала на люті морози.
Я хотіла би стати пожовклим листочком,
Щоб вільно спадати додолу;
Десь лежати тихенько в далекім куточку
І назад не піднятись ніколи.
Я хотіла би стати зів’ялою квіткою,
Щоб зрізав дбайливий садівник;
Ні для кого не бути вже «чорною міткою»
І не повернутись в квітник.
Я хотіла би стати відлітаючим птахом,
Щоб полетіти у теплі краї;
Так щовечора тужачи за своїм дахом
В теплий вирій летять журавлі.
Я хотіла би стати старим сухим кленом,
Щоб навчитись коритися долі;
Він знає, що більше не буде зеленим
І тихенько вмирає поволі…
Я хотіла би стати пронизливим вітром,
Щоб піднятись високо-високо!
І ширяти в безмежжі над всім білим світом,
І залишитись в небі, і спокій.
Я хотіла би стати стрімкою рікою,
Щоб втекти від усіх і усього,
Щоб свій шлях прокладати своєю рукою
І не слухати більше нікого.
Я хотіла би стати ясною зорею,
Щоб світити у темному небі,
Щоб кожен романтик замилувавшися нею
Всі бажання здійснив при потребі.
Я хотіла би стати морем глибоким,
Щоб усі мої вічні проблеми
Під дном заховати – холодним, широким
Й не бачити тої дилеми.
Я хотіла би стати високою горою,
Щоб ніхто не міг на вершину
Ступити нахабно своєю ногою
І топтати неначе скотину.
Я хотіла би стати сонцем самотнім,
Щоб зігріти теплом свою душу
І щоб серце твою розтопити холодне,
Та любити мене не примушу.
Я хотіла би стати просто собою,
Щоб життя, як хочу лиш я –
Прокидатися поруч з тобою,
Але це тільки мрія моя…
16 жовтня 2006 року
Яна Самчук
