Ось вже і наступила осінь. Всі говорять, що ця пора року несе сум, холод, розлуку, але хіба це правда? Осінь чарівна, золотиста, інколи, дощова пора. Пора, коли відлітають птахи і закінчується літо. Але вона не сумна. Ні...
В душі ностальгія за теплом, а сонце вже не гріє. Осіннє сонце не таке, але осіннє небо прекрасне. Ми вже не побачимо такого неба, воно є тільки зараз. Яскраве, блакитни, ти дивишся вверх і хочеться полетіти в цю прекрасну блакить, обійняти хмари і вдихнути глибше повітря. І це є тільки зараз, в житті більше не буде цієї миті. Вона скороплина.
Це все в думках, а в очах просто відзеркалюється небо.
Осінь не розлука. Для любові не може стати розлукою жовте листя чи холодний дощ. Ми просто шукаємо причину, чому все так вийшло, чому все пішло не так. Ми шукаємо винного. Не треба звинувачувати осінь, вона просто скидає маски з людей, показує їх справжніми.
Осінь, осінь, осінь... Скільки разів я ще зможу побачити таку осінь? Такої вже не буде ніколи. Так, це сумно, боляче, нечесно. Я ніколи не доторкнуся до такого осіннього неба, яке можна побачити сьогодні. Воно, як мрія - недосяжне. Мрї збудуться, а неба буде зовсім інше...
Осінь хорошо. Просто тому, що це осінь. І хай, що меланхолія в серці, а в голові музика, цю осінь варто пам'ятати. Вона неповторна, красива, золотисто-яскрава.
Такої осенні у житті вже не буде.
