Давно колись по білім світі
Добро ходило в білій свиті.
Всім спокій, радість дарувало,
У душі лихо не пускало.
Із досвітку до серед ночі
Не закривало Добро очі.
Зіницями всюди світило,
Літало скрізь, немов на крилах.
Весь світ навколо усміхався,
Із сонечком щиро вітався.
Було на світі мирно, тихо,
Ніщо не віщувало лиха.
А Зло одягнуте бідненько
Все нишпорило десь близенько.
Попід плотами ушивалось
І спокій вбити намагалось.
Добро його чомусь не чуло,
Спокійним сном собі заснуло.
Коли Добро відпочивало,
Зло Підлість з долу діставало.
І ну ж бо в танці гарцювати,
Вітрами бурю піднімати.
Наслало страху в кожну хату
І дерло носа вверх пихато.
А поруч Підлість усміхалась,
Але не довго їм гулялось.
Бо стільки гаму наробили,
Що Добро світле розбудили.
Тільки підняло воно вії
І миттю Зло мов дим розвіяв.
Махнув легесенько рукою
І світ накрив тихим спокоєм.
Зло з Підлістю в’яли безсилі,
Їм танці вже були не милі.
Тихенько у кутку лежали,
Але підступно все ж чекали,
Коли Добро від втоми впаде,
І вони знов відчують владу.
Чекали день за днем прокляті,
Коли добро вже ляже спати.
Але добро, нехай легенько,
Ходило світом по-тихеньку.
У всі господи зазирало
І спокій людям дарувало.
На підвіконні подрімає
І далі йде світом безкраїм.
Ходило довго Добро світом,
І світ вже звик у добрі жити.
Та Зло даремно не сиділо,
Убити все Добро хотіло.
Придумало, як це зробити…
І перевдягнене умите
Пішло по світу теж бродити.
Ходило, всім допомагало,
Але за пазуху ховало
Чуже майно в праці нажите.
А люди ті, горем побиті,
Не довіряти Добру стали.
На щастя, все ж Добро дізналось,
Що Зло із Підступністю чинили.
І враз знялось на білі крила,
Піднялось високо до неба,
А Зло просилося - не треба.
І Підлість плакала, просила -
Аби добро униз спустилось.
Добро всміхалось ясно-світло,
Бо радість в світі знов розквітла.
А Зло із Підлістю згоріли
І більше світом не ходили.
