|
Знову по тій самій знайомій доріжці. кочусь до низу, а стеренький трамвай все так само поскрипує, розповідаючи мені свою історію. Поруч прості подорожні. Декілька замучених безсонними ночами студентів, повішавшись на найближчих поручнях просто дрімають, дівчатка-хорошистки старанно зубрять, неподалік - кучка обурених пенсіонерів перемивають кості нашій праведній, та славетній владі. Ну, а я сиджу коло вікна і роздивляюсь вже давно знайомий, та все ще не остогидлий мені краєвид.
На вулиці похмуро і мої думки прохолодні. Спочатку вони далекі, не чіткі, дикі та з присмаком гіркоти. Я бачу себе, бачу чиїсь сльози, відчуваю образу, біль тупість усієї ситуації. Мене заносить. я намагаюсь віднайти порятунок, спокій, мені хочеться тепла ... і тут перед моїми очима зявляються усмішки. Їх багато. Стало значно приємніше, я не сама. Деякий час, хтось мандрує поруч зі мною. Я не сама і мене тримають за руку.
По склі стікає дощ, як я вже казала, погода не дуже. мене заносить все далі і далі. я не чую більше галдіння наcтирливих бабусь котрі сидять поруч, можливо, що вони вийшли ще на попередній зупинці. Це не має ніякого значення. Ніколи ще не було так боляче, ніби, щось розриває… З моїми гарячими слізьми на зовні зявляються відпичатки образи, смутку, переживання, недорозуміння, недосказані слова, розтерті в порошок мрії, не здійснені обіцянки, клятви...
Мабуть надто помітно було те, що я просто прикриваюсь книжечкою відомого автора, тому що якийсь чоловік збоку дивно, чуть нервово і з маленьким переживанням усміхався в мій бік. Я бачила його кутовим зором, тому вирішила усміхнутись, до того як він почне діставати мене з тупими запиттаннями або протягне мені носовичок.
А й справді, посміхатись то впринципі у мене є привід.
Він у мене завжди був. Якщо хтось хотів мені сказати, що любить, або я хотіла, це ж не погано. Це означає, що світ ще не помер, він не зігнив і не зпліснявів, поки людям відомо як це - Кохати.
У думках блискавками почали роїтись милі яскраві, незабутні спогади. Перший сніг, перша шоколадка, танець, сльози, перші усмішки, друзі, перші поцілунки... Мій перший хлопець, перші невинні, невпевнені обійми, як у перше мене тримали за руку, і мої перші 33 місісіпі. Так у мене є ще як мінімум 10000 спогадів котрі геть не повязані з тобою, котрі багато для мене означають. Я часто думає про все що зі мною ставалось, тому що це частинка мого житя, мого Я і я ніколи про це не забуду.
Насправді, як би не було мені, інколи, сумно через те кого зараз поруч мене немає, через мою настальгію, через те, що я звикла до тих хто зараз поруч не зі мною, я все одно хочу усміхатись. Хочу прокидатись зранку, хочу вставати з ліжка та вирушати у якусь подорож не зважаючи на те, як мені це все набридло.
І не тому, що я така вся кльова і ніколи не сумую, а тому, що ти підтримуєш в мені це життя. Ти заставляєш усміхатись, і немає значення на скільки ти кумедний і що про тебе думають мої друзі і близькі, це ти слухаєш мене, коли я навіть сама себе прибити готова, це ти говориш мені, яка я хороша, коли я розумію, що зовсім не заслуговую на те, щоб про мене так думали, і через тебе я відчуваю, що комусь потрібна і ніколи не залишусь сама........=****
ID:
357433
Рубрика: Проза
дата надходження: 14.08.2012 21:41:26
© дата внесення змiн: 14.08.2012 21:41:26
автор: БуНтАрКа
Вкажіть причину вашої скарги
|
