Я в жертву принесу свою святу любов,
І на престіл твого сумління покладу.
Хай закипає в мертвих венах жива кров,
Туди молитись я все ж інколи прийду.
Хай твоя совість спить собі спокійно,
Хай не тривожить її миле почуття.
Ти зачини її на сто замків надійно,
Щоб не було в кохання наше вороття.
Хай буде впевнений твій розум трохи грізний,
Що все за планом, завжди вірно чиниш ти.
Що не турбує любий спогад в пору пізню,
Та ти не зможеш сам від себе утекти.
Хай кажуть люди, що ти праведно живеш,
Не чиниш кривду ти ніколи і нікому.
Глибоко в серці ти притулок віднайдеш,
І там впадатимеш в душевно-ніжну кому.
А я? Що я? Мабуть, згадаєш ти колись.
Живу тобою, чи ходжу вже напівмертва…
Як до престолу того прийдеш – помолись,
Бо там свята любов моя - для тебе жертва…
