(Морському Левові)
вже йдуть сюди,
без оголошення війни,
вже тут! –
європи і америки –
чужі круки́…
злітаються
із щостежи́но-
заасфальто́ваних своїх,
фаст-фудівських
і паралоново-усміхнених пустель…
то й домотка́ні
(чи варто і казати про сусідських!..)
хижо закружляли,
закаркали,
як мухи трупні – металево загули:
наввипередки заганяють
мої ліси, мої неторкані луги
і луки,
озера, і озерця, і ставки,
діброви, і левади, й береги́
за мури – кам`яні й залізні,
зажерливі колючі огорожі…
спаси й помилуй Україну, Боже!
…оточують черво́нопрапорцями,
як диких –
законнопра́вих на планеті! – звірів,
як богостворених людей червоношкірих,
і як мустангів, неприборканих коней –
привне́сену окрасу первозда́нних прерій,
що стерлися з лиця Землі,
більш за життя вознісши волю і свободу
схоже,
таку куле́шу
знову затівають
самопривла́сники Землі,
і неба, й Сонця, і роси –
всього́ –
не ними
сотворе́-ного –
на згубу
автохтонному народу…
спаси
й помилуй Україну, Боже…
не віддавай їм Сво́го на поталу!
потопчуть, наслідять і перемнуть!
все перетравлять на послід,
на гній! все запаяють
в повітронепроникну плівку…
бо покручі!
бо вороги Живого!
бо ненависники спонтанної Природи! –
Всього́
Твого́,
ТрисилоТворчо-го
…трава і квіти,
верби й солов`ї,
зірки
й озонність післядощова́…
як все́ це
зробиться привласне-не,
чиєсь! –
чуже!
як БУТИ у такому світі зможе
душа
поето-ва?
спаси й помилуй душу
сущу!
даровану Тобою –
невмирущу!
не віддавай нас на поталу, Боже!
...Ти
не покинеш нас!
бо що Тобі варту́є
зректи:
«Хай стануть інші
Небо і Земля…»
і будуть
на іншій тій Землі,
під Небом іншим – люди
у злагоді і мирі жи-ти…
усе живе плекати й берегти,
бо в кожнім прояві Життя
і Красоти:
суть – Ти…
на тій Землі:
ні заздрощ, ні жадОби –
лише Твоєї Творчості
спонтанної
достойні Образи й Подоби…
скажи ж ізнов
і мов:
«Хай буде -- так! Я ЄСЬМ
вовік
для всіх живих істот моїх –
ЛЮБОВ…»
04. 08.2012
і будуть
на іншій тій Землі,
під Небом іншим - люди
у злагоді і мирі жи-...
усе живе плекати й берегти,
бо в кожнім прояві Життя
іКрасоти:
суть - Ти...
Сильно, правдиво,боляче...
велика сила у Ваших словах Валю. так надихає! і вірші у Вас дуже цікаві. а цей, то вже й не знаю як назвати. це не вірш, це вже за межею якогось віршотворення. ну дуже мені близьке!!! це стан душі!!!
Твір просто вражає своєю об"ємністю! Своєю сильною думкою і силою тієї думки! Молитовна жага - жага бути, мати право бути...
Бракне слів, Валю...
А образи - несподівані і такі влучно-точні, і такі неймовірно глибокі...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
люба Лесю, дякую Вам на кожнім Вашім слові! завжди чекаю на враження Ваші, як на голос з Неба... "мы так близки, что слов не нужно..."
але коли слова -- то й зовсім добре на серці...
Мороз по шкірі...Правдиво.І страшно...Що вже казати про чужих,якщо свої скуповують ліси цілими плантаціями і виставляють охорону,щоб людям-зась!Скоро не можна буде до лісу сходити по гриби чи ягоди.Травитимуть собаками,відстрілюватимуть,як дичину.Актуально про наболіле. Така прониклива молитва Ваша-серце щемить.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"свої", люба Наталю, то такі самі чужі... спішать увірвати й загородити... якщо якесь жадібно-злостиве єство додумається повітря приватизувати -- я чужим повітрям дихати не зможу, хоч як би розум і не доводив, що таке привласнення -- бридка і брутальна умовність... ох, луги мої, луги мої... некошені і мезозойські, Божі... де подіти себе без них... озеро моє смарагдово-джерельне... вже й на березі мого озера виразка з"явилася -- розливайку поставили... музика реве, п"янь під вербами гидить... мат стоїть коромислом... тільки рано-вранці туди вже йду -- поки відсипАються любителі відпочити на природі "після вчорашнього"...
ось скоро осінь -- зникнуть... але цей "генделик" на березі -- початок кінця... скоро почнуть будувати і обгороджувати... піду в гори... хоч і там, кажете Ви, вже все прихоплено... небо! нам залишається тільки Небо...
дуже мінорно вийшло, тому -- є в нас надія -- Бог!
Добрий заклик до молитви!І я все відчуваю і про це пишу - "Байка про ворогів".
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
відчуваємо і бачимо, бо вміємо бачити наперед... отак зараз завойовують -- без бою... доларом і євро, і рублем... і гривнею... не мечем беруть, а підлістю і підступністю... чи може отаке тривати довго?..
дякую Вам за співзвучання, пані Валентино...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
та хай заступиться за нас Бог наш люблячий і пронесе мимо чашу сю... хай мине вона нас.. і землю нашу... або хай мовить...
дякую, пане Олександре! хотілось би, щоб це була тільки уява поетична хвороблива, а не передбачення... хоча, що вже тут передбачати -- процес триває...
Переконливо! Сильно! Страшно! Але з надією на ЛЮБОВ...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
страшно... це -- останнє і найстрашніше! павутиння... неволя духу... радію, що мені вже скоро ДОДОМУ... не так довго серед огорож і мурів чужим повітрям дихати доведеться... а тим, хто за нами?.. може, приймуть якось... прийняли ж там, звідки все це суне... а Бог творив світ для всіх... а люди -- заздрощ і жадоба!.. давно...
буде нове небо і нова земля... паралельні.. для людей -- дітей Божих... буде Перехід... і скоро...