Закохатись в слова, а не в почерк,
Не почути твій голос ніколи,
Ти – в житті лише новий прочерк,
Лиш дивацтво й щоденні проколи.
Ось вже літо у самім зеніті,
Чуєш лілій п’янкий аромат?
Але соц-мережі так відкрито
Нас заманюють на променад.
Ми на смайлик усмішку змінили,
А прогулянку – на ноутбук,
Світло місяця вже нам не миле,
СМС виклика в грудях стук.
У онлайн без жалю запихнули
Справжню дружбу, свої почуття,
Ви, нічні інтернетні акули,
Лиш марнуєте власне життя!
Повноцінно так хочеться жити,
Запах волі вдихати частіш,
Щоб були мої дні розмаїті,
Як стіна театральних афіш.
Лілея Лозова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Може таке вже зараз життя, що на вулиці не познайомитися, а в мережі можна вибрати людину, яка відповідаю твоєму світогляду, познайомитися, поспілкуватися і вирішити чи хочеш ти її бачити
Правдиво, влучно!
Реальний стан речей... Навколо стільки краси а вона часто залишається поза межами сприйняття...
Анекдот на цю тему:
"- Як ви познайомилися?
- З допомогою интернету.
- На сайті знайомств?
- Ні, інет відключили - пішов у театр..."
Лілея Лозова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за розуміння але, як не парадоксально, вірш теж заслуговує своїм життям інтернету, ми зі співавтором особисто не знайомі.
ТАК точно и ярко написали, подметили все!
Нда... Появился интернет и ничего с этим не поделаешь, мы все стали его пленниками...
НО он НИКОГДА НЕ ЗАМЕНИТ удивительную красоту природы и жизни!!! Звук любимого голоса, не в записи, а шепотом на ушко... Прикосновения, ощущения живого рядом, а не бесчувственный монитор напротив..... Я так скучаю по своей юности, когда мы писали бумажные письма друг другу, любовались закатами и рассветами, любовались ночами всех времен года.... Эх, было время... Романтика.....
Спасибо, ребята, за ваше совместное творение !!!!!!
Лілея Лозова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, але якщо б не було інтернету, то і вірш ми б разом не написали я також застала ще ті часи, коли люди писали листи, я і досі їх зберігаю
Єдиний плюс у соцмережах - відстань у сотні кілометрів між близькими людьми вони скорочують...
а вона часто залишається поза межами сприйняття... 
але, як не парадоксально, вірш теж заслуговує своїм життям інтернету, ми зі співавтором особисто не знайомі.
