Можливо, цей вірш – далеко не шедевр,
але написаний він від чистого серця, зі сльозами на очах.
Моїй найріднішій пташечці Лорочці присвячується
Пробач мене за те, що відпустила,
За те, що поруч не завжди була.
Я так тебе люблю і так любила!
Здається, я ніколи б не змогла
Змиритись з тим, що вже нема тебе,
Що твоя кліточка уже пуста,
Що на плече не прилетиш тепер
І я тебе не вщипну за хвоста.
Ти вже не вкусиш боляче. Згадала,
Як я боялася колись цього.
Тепер, здається, я б усе віддала,
Щоби побачить дзьобика твого,
Твоє тепло в долонях щоб відчути.
Моя душа тепер розбита вщент.
Я рада, що змогла з тобою бути
В твоїх останніх подихів момент.
Хотіла вирвати тебе з обіймів смерті,
Та не змогла. Пробач, що не змогла.
В твоїх очах читала я відверті
Любов і жаль. Тебе не вберегла.
І хоч в душі у мене стільки болі,
Я знаю, що тобі там буде краще.
А нам було би краще тут, з тобою!
Та ти пішла… І нас напризволяще
Покинула. Пробачу все одно…
Все- таки це шедевр за силою почуттів. Любов до малої пташини, жаль за втраченим спілкуванням передано образно з великою ніжністю, лагідністю,співчуттям.
Ти молодчинка!
