У байдужій пустелі людей
вітер зніме жар із грудей,
Помираю од спраги життя,
розривають мене відчуття…
Хоч ковточок, краплинку уваги,
в'яну-сохну, зникаю од спраги…
Прошу дрібочку слів доброти,
хто ще зможе віддати, знайти?
По асфальту пісок полетів
ще чиїхось байдужих слідів,
В атмосфері зник оксиген,
І душа відлетіла ген-ген…
Ні-ні, хай душа не відлітає. Байдужих та черствих - більше вже нема куди.
Та ж не всі такі. Обов"язково поруч завжди у нас хтось є. І в тебе - багато. Серед них - і я, завжди.
А цей вірш - плач душі, і добре, що написався, краще свої почуття довірити паперу, а через нього - і друзям, і все стане знову на краще, маленька поетесо!
Innessanew відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, люба сестричко, знаю... Просто інколи краще довіритися паперу, аніж тривожити скаргами чи розмовами людей, які і своїх проблем мають достатньо.
Дякую, що ти є!
Равнодушие сегодня, это актуально, но здесь вы не одни, мы с Вами и совсем не равнодушны к Вам и Вашим произведением.
Стих конечно переполнен эмоциями, но...
Но не обращайте внимание на слабости, которые нас порой заполняют... Вы сильная и талантливая.
Превратилась пустыня в поля -
Вся в цветах неземной красоты
В небе слышится клич журавля
Это счастье дала Земле ты.
Innessanew відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вы меня совсем расторгали, Сергей... Большое Вам спасибо за крепкое дружеское плечо! И очень благодарна за такое чудное стихотворение!!!!
ІННУСЮ, ЦЕЙ ВІРШ НЕ СХОЖИЙ НА ТВОЇ ПОПЕРЕДНІ ТВОРИ! ЩО СТАЛОСЯ?
Innessanew відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
У різні періоди були різні твори - не все викладено на сайт. Видно, період такий підійшов. Дякую, Олю, за турботу, дуже приємно! Рада бачити! Приємного вечора!