(українська народна казка)
Сонце високо підбилось,
Розкалило білий світ
Козакам двом так судилось
Волоктися без чобіт.
А земля ж, як та пательня–
Розпеклася, хоч стрибай.
Ніби кара їм пекельна.
Де в степу шукати рай?
Добре трапивсь дуб крислатий,
Їх від сонця прихистив:
Холодочок мав багатий,
Козаків туди пустив.
В руки взяв один бандуру,
Другий слуха та куня.
Де ж у біса та культура,
Коли сон наздоганя.
Раптом той, що з інструментом,
Так чогось розхвилювавсь,
Щось забігав і, моментом,
Аж за дерево сховавсь.
Другий очі продирає,
Придивився – хай їй грець –
Смерть з косою сновигає
Через поле навпростець.
Бандурист увесь трясеться:
- Братику, Біда іде.
Ну , а той тільки сміється:
- Де ж подінешся? – Ніде!
- Та вона ж нас постинає,
Треба швидше утікать.
- Зло козак не оминає
Спробуєм його здолать.
Ще ж і спека тут чортяча,
Як тут швидко підбіжиш?
Та й вона нас он вже бачить,
Грай, козаче, чом мовчиш?
Раз нас мати породила,
Значить раз і помирать.
- Так, то й так, збираймо сили,
Будем нечисть воювать!
Підійшла Кістлява й стала,
Ще й обперлась на косу.
- Добре що я вас спіткала,
Зараз голови знесу!!!
Годі вам вже волоцюги
По білУ-світУ гулять,
Я вам зараз, ледацюги,
Покажу розкошувать!
Мед-вино та пиво пити
У шовкових жупанах!?
Треба вас із світу зжити –
Вам кипіти в казанах!
- На те твоя сила й воля –
Каже їй один козак.
Раз така вже наша доля,
То тоді хай буде так:
Прошу, милостива пані,
Хоч бажання вдовольнить:
Перед смертю дуже хочу
Трохи люльки покурить!
- Ну, коли ти шанобливо
Панею мене зовеш,
То кури вже, тільки живо,
А пізніше трохи вмреш.
Козак люльку свою жваво,
Взяв та зразу й закурив,
Та поглянув так лукаво:
Чи добряче начадив?
Скалозуба так скривилась,
Мов би сильно обпеклась,
Потім трохи розгубилась,
Та сказати спромоглась:
- Це ж таку гидоту смалиш?
Що за запахи страшні?
- Так. Цю штуку не похвалиш –
Так вже сужено мені.
Як розвіявсь дим довкола
Та, з косою, – за своє:
Не куритиму ніколи,
Ну, а вас зітну, як є!
Другий козак позирає,
Посміхається у вус.
А Кістлява не вгаває:
- І за тебе я візьмусь.
- Стривай пані милостива,
Й мені ж пільгу дай одну:
Дуже хочу з того дива –
Понюхати тютюну!
- Я сьогодні чогось добра,
Нюхай вже, поки живеш,
І не будь такий хоробрий,
Прийде час – і ти помреш!
Вийняв той козак ріжечка,
Взяв понюшку – що ж робить?
Де б найти такі словечка,
Щоб Кістляву обдурить.
Нюхнув раз, нюхнув і двічі,
Крекнув, бо тютюн міцний,
Чхнув він Смерті прямо ввічі.
Та спитала: - Що, смачний?
- Як кому – козак промовив.
- Скуштувати не даси?
-Де б же я тобі відмовив,
Тільки більше не проси.
Як нюхнула Смерть табаки,
Та як чхати почала,
Аж косу свою, бідака
Загубила, ледь знайшла.
- Цур йому, яке погане,
Ще поганіше, як дим.
На таке хто сам пристане?
Як живеш з паскудством цим?
- Отак, бачиш, - козак каже, -
Терплю муку цілий вік.
Насилка, мабуть, це вража,
Я нещасний чоловік.
- А раз так, собачі діти,
Міру вам даю таку:
Тобі до ста літ курити,
А ти нюхай табаку!
То не штука – зразу вмерти,
Не дурна ж я вас стинать!
От змогла вам носа втерти:
Чхать! Курить! І ще раз чхать!
І пішла від них Кістлява,
Реготала з їхніх бід.
Козаки ж тільки лукаво
Їй дивилися услід..
ID:
348455
Рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата надходження: 06.07.2012 00:49:14
© дата внесення змiн: 06.07.2012 22:19:24
автор: Олена Бондар (Бондаренко)
Вкажіть причину вашої скарги
|
недочитал его до конца ни разу... не люблю о казаках... но уверен, что он хорошо написан, потому что его писали Вы. 
