Жило собі серце спокійно і мирно,
Не знало ні горя, ні журби
Та якось на шляху любов йому стрілась
Взяла у полон його свій.
В полоні тім серце горіло, палало,
Немов полум'яний вогонь,
У щасті купалось, красі дивувалось
І раєм життя його там було.
Та якось вже серцю другому схотілось
Ще щастя того скуштувати.
І вирвало з серця шматочок любові.
І щастя змінилось на горе,
А рай перетворився на пекло.
На місці ж відриву тім рана зосталась
Глибока й болюча така.
Та рана ятрилась, ятрилась,
А в серці любов гасилась, гасилась
Аж поки не згасла вона.
Зима у ньому поселилась
Крижиною серце зробила вона.
Отак би крижиною й серце зосталось
Якби не "Чарівна весна",
Що зиму прогнала, а серце взяла
У ніжнії руки свої.
Леліяла і лікувала і рана у нім зажила
Від ніжності й тепла
І знову в серці запалала надія, віра й доброта
Краса у серці процвітала,
До щастя тягнулось воно
Любов до серця знову завітала
Не як полонянка,
А як господиня його.
