сидиш
скромненько
у куточку –
на по́кутті:
сміються очки…
бро́вки, як шнурочки…
такий… возне́сений!
такий коханий,
недорівня́ний –
ні з ким недорівня́ний у житті!
такий
поблажливо красивий –
божок спесивий.
а я перед тобою:
не на кри́лах,
не на колінах,
не ни́цьма навіть –
на одкритих ранах!
нажи́во-рваних,
незажива́них,
неви́гойних –
НЕ!співчува́них…
сидиш на покутті:
такий ласка́вий,
такий лукавий,
премно́голи́кий…
према́рносла́вий…
кумирцю мій!
мій любий ідоло́ньку…
одкрий долоньку –
візьми, зімни
і викинь додоло́ньку
мою душо́ньку…
а я!..
понад твоєю головою –
довершеністю пихи і краси –
проз вишиті журбою обруси,
проз сльо-зи,
дивлюся у куточок:
там колись висі́ли
намо́лені домашні образи́ –
й леле́чу!
до порожнечі:
- ...помилуй і спаси…
25.06.2012
Щось своє відчула між Вашими рядками... Щось, що за душу - і то впевнено, кулачиськами... певно з покуття надуманого чи не знайденого, чи вимріяного, чи втраченого? А Бог його зна! Добре, що Його Воля понад нами, то й світлому ореолу час прийде...
Чудово написали, підбірно так, кожне слово попереднє підсилює, розкриває його і наповнює свіжою силою!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Лесю, люба моя! дякую Вам... вибачайте, що вийшло так... кулачиськами... так ми заточені -- колупатися в ранах... і своїх, і ... всіх... може, так ми їх очищаємо? не даємо їм загнитися... але, мабуть, і зажити не даємо... чи, щоб зажило, треба, щоб очистилося спочатку?..
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
пане Василю!! просто вражена! саме! як же Ви розумієте мене... прозоро... ах! найкраще в світі слово -- МИ... коли тебе так тонко розуміють -- то не можеш почуватися самотнім(-ньою)... дякую сердечно Вам...