погладила
кота супроти шерсті –
з випадку, не зо зла…
і вся любов його велика,
як шило із мішка,
поліз-ла…
куди й подівся
напівсонний мій «мурлика»!..
за мить їдну
спізнала всю ікласту вдачу!
сиджу –
покусана й подерта,
як газета,
закинута до клітки шимпанзе, --
і жалібно тихенько плачу…
життя –
байдужим слимаком кудись повзе
чемненько вибачаюсь,
любий пане –
мій котику коханий…
ти все забудеш,
я все пробачу:
і знов загоїться
любов наша
котяча…
кішки - мої улюблені тварини, саме через свою вдачу вони такі особливі)))
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
найдивніше те, що я, невідомо з якої причини, відкрила щойно цього "Котика мого"... перечитала... подивилася, вийшла і вже на мене чекав Ваш відгук - просто містика... Ви зайшли глянути цього котика - і я з Вами водночас...
дякую Вам за співлюбов до хитрунів цих... і за Вашу увагу до моїх віршів... посилаю Вам чашечку кави - щоб затишно перед монітором почувалися, пані Марамі....
Ось такі вони-коти:хоч і прив'язані до людей,проте не дозволять гладити себе проти шерсті.Знають собі ціну! А наш кіт не любить,коли повз нього часто ходять(тобто,чиїсь ноги маячать),спершу показує своє невдоволення голосом і знервовано махає хвостом,а потім злісно починає ловити ноги лапами.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ну да... а самому "відсунутися" від ніг, що "маячать" -- не по котячому дякую, Наталю.. і за "портрета" також....