Хочеш вижити - навчись боротись, лицемірити, зраджувати чи брехати.
Господь посадив тебе на ланцюг, надто короткий, одомашнений, хатній.
Ще з перших ранкових полюцій і до цигарки, тютюн якої ти сплюнеш
пихато в останнє.
Він дав кожному з нас по тварюці, навчив одних просто перепихатись,
інших - займатись коханням.
Тебе ж вирощують, наче планктон, в умовах техногенних, штучних.
Примушуючи вірити, що ідеали-це рок-зірки та політики.
Ходиш в кіно, театри, на вибори, мітинги, влаштовуєш путчі,
ховаєшся за їхніми спинами..
А все для чого? Щоб просто тебе «помітили».
Якщо не сечею, то слиною.
Тобі важко заснути, ще важче –прокинутись.
Ти виснеш мегабайтом пам’яті у чужій мережі.
Ми, друже, всі тут покинуті. Ми тут всі «на межі».
Ти ж як гієна - глузуєш з слабких, шукаючи сильних.
Існуєш майже в ідилії поряд з ними.
Повір, це вроджена схильність, це в генах.
Бо коли револьвер у твоєму роті - розмовляти можеш лише голосними.
Твої вірші особливі, сповнені енергетикою та викликають довіру. Одне мені тут не сподобалось (хоча це напевно не така суттєва замітка) римування "кров’ю-любов’ю" - то для твого рівня якось так...занадто банально.. Ось...
Леона Вишневська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
