бузки одцвітають –
жасмини стають на порі…
зав`язь дрібну
зав`язують дикі вишні,
мріють зале́дь
у прозорому сні
неприборкано пишні
мальовничо розхристані
груші і яблуні –
навіки-забуто-колишні.
сонце
прокинулося зо сну,
встало з ліжечка,
вийшло босе –
вмивається
і розчісує
об траву земну
золотаві свої
розсипані вільно коси –
пахнуть просонням
роси.
Земля
смарагдом коштовним сія…
десь квітка
бджолу колише,
упала пелюстка,
зіп`явся
майбутній плід,
крізна́ парасолька
несе насінину в життя,
чваняться стиглістю
колосочки і волоття…
лоскоче за вушком
шурхітлива
нелякана тиша –
цілковита гармонія…
так і день
у самотворчім труді мине.
може, десь
відшумить
життєдайна злива…
що тішилося
і сміялося –
мирно засне,
щасливе.
ні підступності, ні страху –
Земля!
прообраз Божого раю…
а вночі лиш
викотиться
з поза найдальшого небокраю
багряно-напружена куля…
таємниця
жахлива ця:
на кривавому диску Місяця
тінь затемніє щербата:
то брат
підняв,
нахромивши на вила,
брата –
єдиний слід,
що зоставив
на згадку про себе
увесь
людський неслухняний рід,
що ніби то жив колись тут,
на Землі,
як у себе вдома –
близько шести мільйонів літ
пото́му…
24.05.2012
Ідилія природи...і вічна війна людини проти себе... Глибиною, як завше, зачаровуєте...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, Лесю... думаю, що нам не дозволять, усе таки, знищити Планету, хоч ми вже можемо це зробити... і робимо. Все інше, крім людей, живе з Планетою в гармонії... і там, звідки людина йде, природа відновлює себе... як, до прикладу, це сталося в 30-кілометровій зоні -- люди зникли, і, не зважаючи на радіаційне забруднення довкілля, там відновилися і види, і системи... усі творіння рук людський повільно зникають, стираються з лиця землі Зони... коли ми завершимо свої недобрі справи на Землі -- вона себе відновить... запанує цілковита гармонія, тільки ми не вміємо жити гармонійно... доводилось Вам бачити, як рослини "входять" до покинутих хатів -- щоб зруйнувати хати покинуті чимшвидше?... по кількох мільйонах років од нас і згадки не залишиться... а бузки так само цвістимуть своєї пори... і це прекрасно... я люблю Планету нашу і бажаю їй спокою і життя в злагоді і любові... люди так не вміють, от і не вписуємося... отака я розумна і далекоглядна... це тільки уява... дуже радію, що Ви, Лесю, розумієте про що я марю віршами своїми...
Сумна картина. Лиш єдиний слід...
і більш нічого у Вселенській тиші.
У просторі будуть блукати вірші,
які не взяв чомсь до уваги світ...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
всьому своя пора... дякую... стосовно моїх віршів, "які не взяв до уваги світ", то це не найбільша моя драма, якщо для мене це драма взагалі... по перше, "у Просторі ніщо не проминає", а по друге -- найцінніше -- не повірите! ті відчуття, які переживаю я всередині себе, коли побачу тему, відчую ідею, почую першу фразу... далі -- медитація, і результат, який мені завжди цікавий... я впадаю в стан ейфорії, коли напишу те, що хотіла... я завжди щиро захоплююся своїми віршами і дивуюся, як мені це ЗНОВУ вдалося... це контакт і зв"язок... я не сама і мені ЦІКАВО жити, ніколи не буває скучно, хіба з нецікавими людьми... я самозакохана до країв... мені досить того, що я про власні вірші думаю, а думаю я про них завжди захоплено. приємно, коли інші люди, тим паче, поети, знаходять в них щось цікаве й для себе... але головним моїм "оцінщиком" є я сама. я собі вірю.
а слід цей єдиний -- злочин убивства однокровця, брата рідного, і нині люди, чимало з нас, не відмовляють собі в такому задоволенні.
ЯКЩО ЧЕСНО, ТО ТІЛЬКИ ПІСЛЯ ТВОГО КОМЕНТАРЯ, ПЕРЕЧИТАЛА ВДРУГЕ ФІНАЛ І ПОБАЧИЛА ТІ 6 млн РОКІВ... Я НЕ ПОБАЧИЛА ТЕ, ЩО ТИ ВКЛАЛА І ЩО ТИ ХОТІЛА, ЩОБ МИ ВІДЧУЛИ І ПОБАЧИЛИ САМЕ ТОМУ, ЩО ТВОЇ ВІРШІ СКЛАДНІ І ЗА ЗМІСТОМ І ЗА КОНСТРУКЦІЄЮ РЕЧЕНЬ, ТОМУ Я ТВОЇ ТВОРИ СПРИЙМАЮ ЧИСТО ЕМОЦІЙНО, НЕ ЗАГЛЯДАЮЧИ В ГЛИБИНИ ТВОЇХ МУДРИХ ДУМОК, ТОМУ ЩО МОЇ МІЗКИ РОЗПЛАВЛЕНІ ВІД СПЕКИ І ЗАМИСЛЮВАТИСЯ ЛІНЬКИ - НЕ ОБРАЖАЙСЯ
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
хіба може це стати причиною для образ?... ні, люба Консуело... все ОК...
Як вміло у Вас виходить вплести у неймовірно чудові пейзажі глибоку філософічність людського життя у Всесвіті... Мабуть,через кілька мільйонів років,коли від нас не залишиться й сліду на цій Землі,загадковий образ місяця(якого завжди наділяють якимось магічними властивостями)виказуватиме ту страшну таємницю діяння людського...Питання інше:хто тоді все це побачить своїм внутрішнім зором і осмислить,пропустить через себе?
мріють заледь
у прозорому сні
неприборкано пишні
мальовничо розхристані
груші і яблуні –
навіки-забуто-колишні...- Як любитель пейзажної лірики щиро захоплююсь!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
любий Одуванчику, знайдеться і тоді десь у Всесвіті якийсь невизнаний поет, який захоче осмислити... та й наші душі безсмертні... то й "подивимось" тоді, як воно там гарно на Землі нашій -- без нас... дякую Вам за все... і за візит... і за підтримку...
У ЦЬОМУ ВІРШІ ЦІЛИЙ СПЕКТАКЛЬ, СПОЧАТКУ ДЕКОРАЦІЇ-ПЕЙЗАЖ, А ПОТІМ СОНЕЧКО - НА СЦЕНУ, А ДАЛІ - ДІЙСТВО БАГАТОГРАННЕ НА СМАРАГДОВІЙ ЗЕМЛІ ВДЕНЬ, А ПОТІМ НАСТУПАЄ НІЧ - ЧАС СПОЧИНКУ ДЛЯ ВСЬОГО СУЩОГО І ФІНАЛ - ФІЛОСОФСЬКІ РОЗДУМИ ПРО ЛЮДСЬКІ ВЗАЄМОВІДНОСИНИ...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
люба моя Консуело... чверть століття я хотіла написати цю тему -- і от, сталося... це спокій і гармонія на планеті через майже 6 млн. років після того, як нас, людей... людства -- чужих в цьому світі, не стало вже на Землі... єдиний слід, який ми по собі залишили -- тінь на лику Місяця, де Каїн усе піднімає на вилах Авеля... а більше од нас -- жодного спогаду...
Ви побачили інше, і це правильно і нормально... але оскільки ніхто поки не бачить того, що мала на увазі я, то, думаю, виразити ідею мені не вдалося... що ж... і таке трапляється...