Хитала скрушно головою,
Та раптом стрімко піднялась:
"Чи я вродилася дурною?
Чи комусь в дурні найнялась?"
"Та він же п`є мабуть з Бахусом,
А я тут бігаю за ним.
Його не зсунеш й землетрусом.
Що б ти заливсь . Побий тя грім!
Побігла Гера до гуральні,
А там два друга-пияка,
В обіймах спали,мов у спальні
І задавали хропака.
Зевес то хрюкав,то устами
Смачненько плямкав,то сопів.
Бахус розлігся між пляшками
І носом голосно свистів.
-Мабуть прибігла я запізно.
Їх не розбудить тепер й чорт,
-Чомусь шептала Гера грізно.
Шукала щось,неначе хорт.
-Ага,знайшла.Ну постривайте.
Я вам влаштую вечерець.
Тоді вже разом пошукайте,
Хто вам підніс цей поставець.
Вхопивши з кобиці цеберко,
Повніське браги набрала.
-Тепер нап`єшся,вже напевно,-
Між сплячих всеньку розлила.
А коли сонце над Олімпом
Вже височенько підбилось,
В гуральню лиш майнуло світлом,
То там такеє почалось...
Зевес ,руками у багнюці,
З просоння очі як протер,
Уздрів себе у чімсь смердючім.
З огиди мало що не вмер.
Під зад Бахусу копняками
Він,з пересердя,так піддав,
Що Бахус зблиснув лиш п`ятами
І за порогом аж упав.
-Як смів ти покидьку поганий
На пана свого наблювать?
Ти що вважаєш,раз я п`яний,
То можна з мене кепкувать?
-Та я тебе з багном змішаю
І зуби геть усі поб`ю.
Тобі я кості поламаю,
Та й у багнюці утоплю.
Бахус,нещасний,налякався,
Що й на коліна аж упав.
Що він не винен присягався,
Зевеса жалібно вмовляв:
-Не бий,бо вб`єш,а я не винен.
Тут брагу хтось на нас розлив,
Тому і смердимо ,мов свині.
Бодай би грім його побив!
-А й справді так,смердить як брага,
Який же гад таке зробив?
Ти друже Бахусе добряга,
Пробач що я тебе побив.
-Таке зробить могла лиш Гера,
Та того як ти довкдеш.
Не жінка справді,а Мегера.
Не знаєш де і упадеш.
Пішли до річки,по дорозі
На чому світ її кляли.
Бахус в накидці ,Зевс у тозі.
Довгенько все оте прали.
Коли ж вернулись до гуральні,
Зевес Бахуса запитав:
-Хотів поради я в якімсь питанні,
Чи ти мені її вже дав?
-Мабуть що дав,не пам`ятаю,
А ти про що мене питав?
Щось я ніяк не пригадаю,
Чи я вже дав,чи ти вже взяв.
-Зажди ,зажди,що ти несеш?
До тебе я чого приходив?
Чи дав,чи взяв,щось ти верзеш,
Пили з якої ми нагоди?
-Пробач і це я позабув.
Давай похмелимось спочатку.
Ти ж ніби у повії був,
А та дала тобі відставку.
-Ага ,згадав,-зрадів Зевес,-
Тоді давай лише по кварті,
А то спихнуть мене з небес,
Тоді вже буде не до жартів.
Потрохи й вигнали сіндрома,
Коли ж "з`явились усі дома",
Тоді вже з себе кепкували,
Та варіанти розробляли.
Зійшлись на тому,що Зевес
Амфітреона одягне личину.
І коли той піде у ліс,
Заскочить до Алкмени на годину.
Отак і сталося й нераз.
Зевес любив палку Алкмену,
Та помаленьку сходив час,
Чекала вже вона дитину.
ID:
334501
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 02.05.2012 10:42:45
© дата внесення змiн: 02.05.2012 10:43:05
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико
Вкажіть причину вашої скарги
|
