Вони живі… Дерева ще живі.
Вцілілий паросток тремтить осиротіло.
Смола - гарячими сльозами по траві.
Вони живі… І плакали… Боліло…
А їм би вітами та в неба височінь!
А їм би в листі колисати пташенят!
«Спиляти!» - наказав високий чин…
З’явився ще один понівечений сад.
Як легко простим розчерком пера,
Нещирим словом нанести на мапу
святинь,
душі
чи на людські серця
Чорнобилі місцевого масштабу!
Дуже зворушливо... А останній катрен-просто як постріл в душу:
Як легко простим розчерком пера,
Нещирим словом нанести на мапу
святинь,
душі
чи на людські серця
Чорнобилі місцевого масштабу! -людська легковажність і безвідповідальність іноді просто зашкалюють... Сильний вірш.
Валентина Курило відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Передісторія вірша: В м. Кривому Розі стали , мабуть, омоложувати дерева.Спилюють гілля, залишають один стовбур. Можливо, я не розумію в озелененні міста, але видовище дуже гнітюче. Цілі сквери на фоні весни стоять чорні. Де-не-де зеленіє на деревах тонюсінька гілочка. А Вам дякую за розуміння.
Дуже зворушливо... 
А останній катрен-просто як постріл в душу:
Сильний вірш. 
