для Вічності
усі ми –
посланці́…
Її солдати.
Богиня-Мати!
і генералів
серед нас нема.
Вона сама
на власний розсуд
знає обирати,
кому – визна́ння і палати,
кому вигна́ння і хрести…
кому, як виняток,
безсмертя дарувати,
кому почесно
в забуття лягати…
і я, і ти –
амбітний
і маститий друже мій,
всі шанси маємо
рядочком полягти
у поетичний
теплий перегній…
отак примножити
і зберегти
трудом душі́ набуте –
удОбрити,
і розрівняти путь,
для тих,
що на́глядці за нами
вперто йдуть
Богиня-Мати…
Їй нікуди
і ні до чого поспішати:
віками буде споглядати
і наслуха́ти,
роздумувати,
мислити, шукати.
чекати…
з реторт у колби
щось переливати –
на смак і дотик
аналізувати.
щось віднімати,
інше додавати –
синтезувати…
щось протилежне
з виключним!
рішить змішати…
складе з антонімів –
синонімічний ряд!
і врешті решт
отримає
потрібний результат…
а ми:
віки́ й віки –
у ґрунт,
в поживний шар,
у поетичний перегній…
щоб мав куди
посіятись,
зійти
і вирости,
і Світлом забуяти –
наш
ГЕНІЙ…
у Вічності
критерії
свої.
ми – промінці,
ми – посланці,
ми! – соколи і горобці!
наші амбіці-ї –
матеріал
піддослідний
Її...
26.04.2012
"а ми:
віки й віки –
у ґрунт,
в поживний шар,
у поетичний перегній…
щоб мав куди
посіятись,
зійти
і вирости,
і Світлом забуяти –
наш
ГЕНІЙ…"
я у захваті!
така глибока філософічна роздумова робота. я відчула себе піддослідною речовиною з молекул віршів, музики сонця, квітів, вітру і моря, пилу .... але все це згодом ляже під ноги траві,і не від мене залежить чи бодай один з моїх творів буде після мене жити... та це й не важливо, бо у всього сушного є своє призначення і час нікому який не підвладний ні горобцю ні соколу.
Це геніальний твір-дослідження!
Для Вічності усі ми посланці...
Чи може посланці її самої
і нам судилось змалювать у слові
її перестороги і взірці?
Не генії, а Генія гінці,
яким судились прочитати в небі,
що Він вважає прочитати треба
і огласити у усі кінці.
Ми глашатаї тільки Його волі,
для Вічності усі ми посланці.
Зумієм правду донести з тобою -
то ми поети, ні - то перегній...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, пане Ігорю..."Не генії, а Генія гінці..." -- не генії, в якомусь загальноприйнятому смислі, хоч у кожному з нас присутні якісь його ознаки, клітини, молекули... таким чином, кожен з нас якоюсь мірою геній... і чи слід нам, декому з нас, дивитися на інших, таких, як і ми, звисока?... самі між собою ми, можливо, і не стали б допускатися таких помилок -- гнути кирпу , чи схиляти голову, але в соціумі усе люблять зважувати, дорівнювати, оцінювати і чіпляти бірки... ця хвороба переходить і на внутрішній наш устрій -- починаємо порівнюватися -- той великий, той знаменитий, той -- маловідомий, той зовсім невідомий і т.д. а все це усього лиш суєта, бо всі ми -- Поети -- рівні перед Вічністю... Бог кожним з нас осмислює Себе -- і кожен з нас оригінальністю своєю, індивідуальним сприйняттям і розумінням цікаві Йому... я про таке щось -- власне, захищаю гідність кожного Поета, без прикметників і означень... щоб комплексом неповноцінності не страждав ніхто з нас... я якраз (у цій сфері) не страждаю... -- просто робимо спільну справу, кожен по силі своїх можливостей, даних нам... а поетичний перегній -- це досвід, наш колективний досвід поетичний... поживний шар, з якого свого часу постане Геній -- у ньому постане потрібний Вічності досвід кожного з нас... ми, Поети -- як бджолли -- несемо кожен свою краплинку меду до спільного стільника... отаке щось важливе і на захист кожнісінького поета від порівнянь суєтних, звань і "ригалій" хотіла сказати... і сказала, в силу моїх спроможностей...
а Ви: Поети ми -- ні перегній... поетичний! перегній... а це почесно... у моєму сприйнятті... як дерева -- кидають собі під ноги листя щоосени, щоб стався шар перегною і там могли прорости їхні наступники...
а експромт Ваш, як і завжди, вдалий...
...от взяти б і проаналізувати все, хоч би авторами цього сайту сказане -- поетами -- всі ідеї, не залежно від форми подачі, влучності висловів -- можливо, спільна Ідея і виявилась би Ідеєю геніальною... вказала б людству вихід... у наших віршах -- всіх, без винятків -- як у краплинах роси -- відбиється НЕБО... тільки картину цю можна скласти докупи, дивлячись з висоти Божого промислу, мабуть...
тепер уже, мабуть, усе сказано.. дякую за "провокацію"...
Браво!!!
ми! – соколи і горобці!
наші амбіці-ї –
матеріал
піддослідний
Її...
Це не тільки філософія поезії, це ж модель всього нашого життя.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую Вам щиро! Ви сприйняли і підтримали... а це дуже важливо для мене... і за масштаб "моделі" окрема подяка... приємно усвідомлювати власну приналежність до людей, близьких духовно -- на Вас непомітно натякаю...
Валю навіть не буду аналізувати цей вірш. Це для критиків, Я ж 100% згоден з кожним словом. Сила Ваших слів, вона робить щось неймовірне в душі. Важко втриматись від бурь емоцій. Це не передається словом, оце і є мабуть сила слова. Я схиляю голову перед Вашим талантом. І Ви знаєте за що!!!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
любий пане Морський Леве! за таку Вашу щирість, за відвертість виняткову таку -- якими словами дякуватиму Вам?.. хіба скажу, що думка Ваша, враження... почуття! мені цим коментарем подаровані -- заберу їх, коли прийде пора, з собою у Вічність... а коли постану перед Істиною -- то слова Ваші засвідчать на заступництво душі моєї, потвердять, що не закопала вона в землю того таланта даного, а трудилася натхненно, щоб примножився Дар Божий...
дякую Вам серцем...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
та найкращий! це чесний і старанний досвід багатьох хвиль поетичних, аж поки, по крихті, наносимо родючого мулу і зійде, могутньо і непоборно, Хтось,як Данте Аліг`єрі, чи Тарас Шевченко, чи Леся Українка...
благородні бджолині труди наші... дякую Вам за візит і коментар, Олю... Вічність не сприймає поспіху...
і я, і ти –
амбітний
і маститий друже мій,
всі шанси маємо
рядочком полягти
у поетичний
теплий перегній…
- перед лицем Вічності ми всі рівні(які б високі амбіції нас не переповнювали) і на кожного з нас покладена певна місія.Мудрі слова,Валю! Не перестаю дивуватися Вашим глибоким філософським думкам.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, любий Одуванчику... рядочком... я поближче до Вас моститимусь... у Вічності...
Від початку першої строфи серце завмерло, і вибухнуло на "поетичний теплий перегній". Це - класика, пані Валю. Хоч, з огляду на тему вірша, Ви, мабуть, посміхаєтесь моїм дифірамбам
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
люба моя і кохана пані Аллочко megel! дуже чесно зізнаюся Вам, що довго сиділа і роздумувала над рубрикою до цього вірша: Філософську лірику обрати, чи Жартівливий вірш... обрала все-таки філософську... сьогодні у мене настрій такий -- гарний настрій... але темою цього вірша, а саме головне, словами Вашими, я зовсім не легковажу... це вірш серйозний... так же воно і є -- всі наші досвіди, знахідки, почуття, передчуття -- удачі і невдачі, болі і радості, слова і о`брази -- це духовна енергія... а вона не може зникати з закриттям сторінки чи навіть сайту, зі зникненням (якими не були б причини...) поета... отже, все це не даремно робиться, у всього цього є велика, вселенська мета... може, занадто масштабна, з огляду на бажання і амбіції кожного з нас... на теперішній час, скажімо... але -- ми, поети, люди, що в міру кожен своїх здібностей і сили Духу, сили Слова, Хисту -- як краплини окремі, але у якійсь спільній (хоч ми її і не усвідомлюємо) сфері... коли таких крапель набереться потрібна кількість -- станемо ОКЕАНОМ... тобто, Генієм... хоча, кожному з нас воно може і... тут і зараз, хотілось би... та з огляду інтересів Вічності -- у трудах наших -- є смисл... великий смисл... я так думаю...
дякую Вам за щирість і за дифірамби! це орієнтир і одночасно бальзам на душу...