(собі...)
я пам`ятаю себе в раю́ –
до! втрати раю…
людей красивих упізнаю́,
хоч я їх –
іще не знаю…
Жінка… одежа біла…
як із перка́лю
птах,
на по́кутті
зручно всіла –
тримає дитя
на руках…
ні́мбової,
орео́льної про́би золото
плавить
шибки́ з кришталю…
я жінку в білому – упізнаю́,
я жінку в білому – знаю…
я жінку в білому –
первопричинним єством – люблю́.
стою –
не якось!
посеред раю –
просто стою.
ніби, первісно…
без порівнянь
і півсмислів:
начала власні
у іпостасях лагідних –
спостерігаю…
і так стоїться
славно мені –
уперто…
якось щиро…
і якось… навіть відверто!
і так якось – гідно,
і так якось… ніби – безсмертно.
довго стою
і давно –
у живому широкому промені,
що стелиться проз вікно,
плаває
золотосяйна пилинка…
так за́тишно…
такий невагомий
її політ…
стою,
нікому не заважаю –
пилинку у промені
зацікавлено
споглядаю…
на ту
мить неповторну,
просту
безтурботного щастя –
ні сном,
а ні духом не знаю,
що пилинка свавільна –
цілий безмежний світ!
куди
доведеться впасти
по якомусь
десятку літ –
після
вигна́ння
з раю…
Як ви вмієте, Валю, зупинити мить на цілу вічність - ніби добрий фотоапарат, що фіксує лише найвагоміше, найдосконаліше, найсвітліше..!
Пилинку запам'ятає на довго
Неймовірно! Така глибина тонкої суті жіночого в жінці, в житті! Так гарно...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Люба Діаночко, дякую, що поділилися враженням гарним Вашим од "Пилинки" моєї... на перших самих відтинках стежки своєї земної, немовлятами, ми ще не знаємо тих, до кого прийшли -- маму, тата, бабцю, братів-сестер... потім дізнаємося, хто вони..., але ВЖЕ їх любимо... щось у цьому є... щось першопочаткове ховається...
на ту
мить неповторну,
просту
безтурботного щастя...
Хай буде щастя безтурботним...
Сьогодні і завжди.
Якщо вдасться...
Гарні подарунки...собі!
Радію за Вас! Щиро!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
люба Олю, вдячна Вам за сприйняття і розуміння витончені... так, вирішила себе потішити... пилинкою... я її все життя бачу так само яскраво і подивовано, як і вперше то сталося...
Рай до і після... Рай у собі і поза... Рай у думці... Рай у дії... Скільки невагомого Раю, і так мало Раю справжнього... Браво, п.Валю!!!! Браво!!!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Лесю! то я такого подаруночка собі до дня народження зробила -- пилинку... колись в раю, років три чи чотири було мені тоді, я прокинулася сама в ліжку, де мама мене приспала вдень, і побачила ЇЇ (пилинку) в промені, що відшуком полотняним розмотався проз вікно і перетнув хату нашу навпіл... так то мене тоді вразило! я ж не знала іще, що то промінь сонячний так до хати ввійшов, і що та сяюча жива істота, що вільно витала над долівкою -- просто пилинка... мабуть то й був момент, коли в мені оселився поет... засіявся хист до споглядання... дякую Вам, Лесю, за привід освідчитися в любові самій до себе
Чи возлетять в пилинки душі,
чи ті впадуть під тягарем
отих карань, що ми їх носим,
чи в рай повторно попадем?...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
попадемо, пане Ігорю... але вже не тепер... коли "додому" повернемося... як Маленький Принц -- через укус Змії.. але не будемо про сумне -- весна ж... дякую Вам!
З вашим віршиком одним кроком побувала у раю) аж не хочеться покидати
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Лесю, дякую Вам... радію, що Ви завітали на мить "одним кроком" до мого втраченого раю... швидше -- до свого, але зараз у зв"язку з моїм... бажаю Вам затишку в душі, радості в серці і світла у погляді... щасти...
Річ медитативна, вдало передано стан внутрішнього вселенського спокою, коли ти - лише спостерігач, але водночас - частинка. Валю, Вітер захоплено плескає Вам у долоні. Браво.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
любий Вітре! серцем чую аплодисменти щирі Ваші... такі реакції у нас взаємні..