Я тобі принесу оберіг,
Подарую на щастя, на долю,
Чи встеріг мене, чи вберіг –
За собою іти не неволю.
Ти пробач, що давно у душі
Мій Чорнобиль давно підірвали,
Отруїли думки та вірші,
І отруєне щастя топтали.
Чи надія є в мертвих пісках,
Чи у попелі квіти ожили?!...
Біль всесвітній зібравсь у віках,
В серце встряв, мов колючка ожини.
Кожен погляд, думки і слова
Радіація світить рентгеном.
Це відклалося вже в глибині
Особливим окремим геном.
Ти на мене зовсім не дивись –
Легше буде це пережити,
Чим Надію і Віру, й Любов
Отруїти чи загубити.
Я, повір, не для того прийшла,
І бентежить тебе не хотіла.
Я частину душі віддала –
А твоя навздогін полетіла.
чомусь ще раз перечитала - потягнуло
це - не про мене, часом?
або... чи не я це написала все ж?
здається, таки я
то й заберу, раз моє!!!!!!
ти така умнічка ось тобі квіточка
Innessanew відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ну, от... Спалили...))))
То вже забирай, раз здогадалася, чи впізнала?
Дякую, Зеркальце!) Люблю!...
все ж?
ось тобі квіточка 
