В городці нашім так відрадно, тату,
Вишень пахучих біла заметіль
І на омиту променями хату
Вітри весняні віють звідусіль.
Так свіжо пахне зорана землиця-
Такий знайомий серцю холодок!..
В ранковім сонці лагідно сріблиться
Старих порІчок* росяний листок.
Кущі малини кинулись по плоті,
Між шпаргалинням* міцно заплелись.
А ви, як завше, танете в роботі-
Такий невтомний, дужий, як колись...
Вже й сивина вас вибілила, тату,
Наклав відбиток на обличчі час...
Не раз у землю вмочено лопату,
Шовкові трави скошено не раз.
І кінь прудкий, осідланий завзято,
Не раз під вами іскрами задув.
В городці нашім так відрадно, тату,
Така потіха, звідки не прийду...
*Порічки(діал.)-червона смородина.
*Шпаргалиння(діал.)-тонкі дощечки,з яких складається паркан.
Ваш вірш хвилює до сліз самобутністю ,простотою іводночас високою майстерністю.Поєднати ці реаліі під силу тільки природньому талантуі вродженій інтелегентності і доброті. спасибі за вірш .
Мольфар сидів собі біля Вашого городу і відпочивав душею. Допоки є ще люди, що ті городці плекають - нічого не втрачено.
А Вам, Кульбабонько, дяка і доземний уклін за те, що правильно розставляєте акценти і поезію прекрасну.
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Пане Мольфаре,щиро радію,що цей вірш торкнувся Вашого серця! Наші дбайливі батьки,які не знають спокою через щоденні турботи,заслуговують,щоб про них писати з теплом і любов'ю... Дякую за такі душевні слова!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І я Вам дякую,Вітю,за те,що навідуєтесь в гості! Вирішила все ж уточнити значення слова "порічки"(хтозна,може хтось і не знає...)Ще раз дякую,що не забуваєте про мене!