я дивилась на тебе
проз лугову
траву,
проз відважно направлені в небо
зелена́ві штишки́…
проз дрібнесенькі,
як на бабцінім си́тчику,
квіточки́ –
чебреці́ і рома́шки,
полино́ві з тума́нцем ка́шки,
рожеві якісь зірочки,
незабудки,
проз невагомі метелики,
і пухнасті,
на відстані дотику,
соснові голки́…
проз фейєрверки безсмертків
синювато-сиві –
ти стояв одиноко
на схилі пагорба,
як бог молодий,
досконало красивий…
такий стрункий
і високий…
сокіл!
наче псалми́,
стелились до ніг
твоїх –
наскільки сягне око
берегами, долиною –
прибережні озерні осо́ки.
а з протилежного боку,
крізь завісу
соснового лісу
в надвечірній своїй
повноті
золотій
СОН-ЦЕ!
цілувало тебе в лице,
мружило тобі очі,
у грайли́вій
лагідності жіночій
плутало сонячним вітерцем
слова молитов
у шовковисто-пружне волосся…
і полинув
долиною
гомін стишений –
ніби сотні і сотні вуст
шепотіли щось про любов…
і мені
не здалося.
серед храмової, соборної,
надвечірньої тиші
йшли до тебе
стопою незримою,
невловимою
з усіх чотирьох сторін
комиші,
як спасенні тобою душі…
з-поза обріїв,
усіх чотирьох небокраїв,
і до самих твоїх
ніг
сповнився світлом,
на міріади розсипаним,
берега оберіг…
на кожній гінкій стеблині
ореолом розпушеним сяяло
волоття́ –
очеретяної надії
вічне
поцейбічне Життя.
…
невдовзі сонечко зайшло
і ми поїхали в село.
а як вернулися додому – ти,
у тоні зверхности,
вказав мені
на крихти…
хлІбні,
такі дрібні –
що й не помітити.
правдивий сокіл!
з такої висоти
і до такої дрібноти…
і стали три
дрібненькі хлібні крихти,
як перевернуті хрести –
таку довершеність
вдалось розбити…
розсипати.
тепер до висновку:
ото жили б «як діти» -
ніхто тих крихт
нікому б не помітив…
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, пане Ігорю! занадто обожнювання завжди натрапляє на якісь крихти дрібні... сказано ж:"...не сотвори собі кумира..." отак і вчимо одне одного -- не перебільшувати... це -- картинка з натури, практично 1 в 1...
правдивий сокіл!
з такої висоти
і до такої дрібноти… -ось так буденні життєві дрібниці здатні зачепити вразливе серце і розвінчати міф про бога... Мабуть ми надто часто ідеалізуємо тих,кого любимо,тому і розчаровуємось...Адже це такі ж самі люди,смертні і грішні,здатні часто з опалу помилятися...Прекрасний вірш-трепетний,ніжний,світлий. І образ такий облюблений і божественний,стільки почуттів в нього вкладено. І такий раптовий перехід від романтики до буденності...Відчувається рука майстра:Жінки і Поета.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
богам доводиться вибачати якісь їхні примхи недодумані... бо ким же тоді милуватися... дякую, любий Одуванчику, за все: сказане і співпережите...
Дорога Валю, читати Ваші твори - то задоволення... Набираєш сили, помах крил... Вже ось хмара... черк... і крутий завиток іншості, і вже суцільне переосмислення всього, що вище... І спивання мудрості... Дякую Вам за неймовірну поезію! А "проз" - просто ошелешили... Супер!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
люба пані Лесю! от як Ви мимохіть сказали про головне -- ІНШІСТЬ!.. отак тулимося зо своєю іншістю до людей, бо вони такі красиві, а тоді візьме і виявиться, що вони -- тверді...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
як і в житті, як і у взаєминах двох, та й у взаєминах вцілому... справжній героїзм, як на мене, бути великим у малому, повсякденному... є такий мудрий підхід: до великих неприємностей ставитися, як ніби вони дрібні, а дрібних -- взагалі не помічати...
Бачте, яка дрібничка може розвінчати Бога молодого... Вправно, красиво і довершено...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так... крихти... хіба передбачиш усе... великий, хто позбавлений здібності ті крихти помічати... але ж -- соколиний зір дякую, пане Дощ! ...а жили б "як діти"...
цілувало тебе в лице,
мружило тобі очі,
в грайливій
лагідності жіночій
дуже повчально, Валечко
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
такі речі я називаю "психологізмами"... повчально? мені дуже подобається романтична частина вірша... так і хочеться видалити другу, побутову... але... дякую, Володю, за увагу і за відгук...