До останнього вірив, що ми будемо разом!
Та тепер я до тебе почуваю відразу!
Ти не та, що потрібна, ти не та, що моя.
І за тебе б ніхто не стояв, як та Троя.
Ти чарівна, вродлива, інколи і розумна.
Та в душі твоїй пусто, та душа твоя темна.
Ти боїшся людей, у яких є проблеми.
В тебе просто тупа, непродумана схема.
Ти не вмієш кохати, ти шукаєш, де добре.
Твоє серце черстве, зім’яте, не хоробре.
Відштовхнула людину, яка б вмерла за тебе.
Ти не вмієш кохати, в тебе є лиш потреба.
Хочеш, щоб турбувались, щоби оберігали.
Я ж робив це! А ти… мені душу зламала.
Хоча б зараз подумай, як зі мною вчинила.
Ти – не добра, не чуйна. А мене краще б вбила…
Як же можна так жити? В тебе є якийсь сором?
Ти гнітюча якась, наче звалена мором.
Я ж кохав так тебе, я хотів же змінитись!
Але ти так злякалась, пішла іншим коритись.
Я в думках підіймав тебе вище над кожним.
Я ж насправді кохав і не був обережним.
Все ж ти остерігалась, якби я не упав.
Та це сталось! Й не ти! Сам себе я підняв!
Хочеш жити щасливо? Хочеш бути сильніше?
То не бійся проблем! І про найважливіше:
Я б підтримав тебе у найважчу годину!
А ти кинула…кинула, мов бідну тварину…
Як так можна, скажи? Може й справді ти стерва?
Твій простий егоїзм вбив усі мої нерви.
Та не вбив він мене! Намагатимусь жити!
Хоч втекла ти від мене… все ж…я буду любити…
