З повісті "Не виплач моєї сльози"
Не виплач мене,
Не висуши нашого болю,
Не вицвіти цвіт,
Що прийде до тебе за мною.
Я хочу в сльозі,
Напитися неба досхочу,
І жити в тобі,
Допоки не вигаснуть очі.
Не плаче. А чує сльозу в своїм оці. Заставляє, виганяє її звідти, а вона не йде. Не хоче. Вона повертає і нагадує їй далеке, і бігом кличе його. Хто ти? Чого прийшов стривожити мої сльози?
Батькова смерть болить і нині. Ті слова, які він говорив. Вона по молодості й не збагнула їх. Лише нині вони стають зрозумілі. І сльози, яким батько забороняв текти. «Не сміхуйте мене, я ж чоловік», – відсахувався від них.
– Може, то татова сльоза? – спитала вголос Наталка.
Пуста кімната промовчала у відповідь. Обдивилася навколо – нікого. Лише Марія схилилася над дитям Божим, а воно тягне до неї рученьки, а навколо стільки світла й ласки.
– Скажи мені, Мати Божа, що це? – сповідалася жінка, яка незабаром стане бабою, а ще й не встигла побути жінкою.
А сповідь повертала у татовий день. У день втрати. Він пішов непробачено рано. Несподівано і недолюблено. Лише застигли її зойк і правда, яку жбурнула мамі. Вік втрати… вона прирекла себе ним.
Він пив, та лише коли вип’є, говорив. Обіймав за плечі доньку й питав:
– Дитино, поговориш зі мною?
– Так, татку, – відповідала Наталка і вела батька до цієї кімнати під образ Марії.
Вони проговорювали багато часу. Він згадував усе: пусті хлоп’ячі витівки, школу, пасовисько – і повертав до Олени. Видно було, що це боліло і це він хотів виговорити, та обривав… замовкав і шукав випити.
– Тату, – просила Наталка, – не пийте.
– Як не я, дитино, то воно мене вип’є. Розум, Наталю, добрий порадник, коли серце мовчить. Моє серце якесь немудре – воно любить сліпо й пропаще, – розвів руками стиглий чоловік, – воно перетворило мене на пияка, на ревнивця. Я ходжу, як тінь, за мамою.
Незабаром додав:
– А він учора знов прийшов. І моє немудре серце знов мене напоїло. Ревність – рак, доню. З’їдає все нутро, розповзається так швидко і смертельно. Я – мрець. Я навіть гірше, я – вже похований. Се мені просто Бог дав ще милість бачити свій похорон.
Наталя розревілася.
– Не плач. Не слухай цього, іди! – проганяв її.
– Ні, татку, не піду. Я нікуди від Вас не піду, - просилася донька.
Вони сиділи під образом Марії. Батько притулив дитину до грудей, і його «немудре» серце гріло такою любов’ю, від якої Наталя світилася.
– Тату, є ліки. Ви вийдете з цієї кризи. Я певна, – твердила не перестаючи. – я знаю, я вірю.
– Так, сонечко, я знаю, – сміявся Петро, – є дитино, є… це – сльози, але я не плачу і тобі забороняю. Не плач, не виплач їх, не будь сухою…
Не будь сухою…
Зачитала цей уривок і защеміло в серці... Леся розповідала трішки, але зовсім мало, теж хочу прочитати, якщо буде Ваша ласка і зможете мені дати прочитати Вашу книгу, буду дуже вдячна.
Оксана Пронюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Віталіє, може візьміть в Лесі книгу, а потім мені її віддасте. Тільки вона у мене єдина - я не можу подарувати. Вибачайте Дякую щиро за відгук!
Дорога пані Оксано, щойно закінчила читати цю прекрасну і щемну повість, очі ще щипає від сліз, котрі не раз скапували на протязі усього часу прочитання...
Що я можу сказати... У душі розбурхалась справжня стихія почуттів... Це неоціненна книга! Дякую Вам щиро за надану мені можливість зануритись у цей неповторний світ великої Душі автора і непростих, а подекуди і трагічних доль ліричних героїв твору.
Натхнення Вам, Оксаночко, і Любові, що є початком, змістом і вінцем усього сущого!
Оксана Пронюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дорога Олександро, Ви так оперативно прочитали повість!!!
Саме життя дописало мою книгу - Марія померла в той день, коли вийшла з друку ця книга...
Вона житиме - ця проста земна Свята жнка великої любові.
А я щиро дякую за всі ті зустрічі, які дарує нам Бог!!! Скоро побачимося в Оксанки!!!
Дуже хотілося би почитати повністю,якби у вас була така можливість викласти і решту
Оксана Пронюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую щиро. Цілу повість не наберу - важко, а декілька розділів спробую - тут долі жінок 4 поколінь. я так фрагментально спробую охопити. Буду чекати вашої думки.
А за ці милі рученьки у молитві - безмежна сердечна Дяка.
Як би мені хотілося прочитати повість повністю... Чи є можливість зробити це через інтернет?
Оксана Пронюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую дорога п. Наталонько! Електронного варіанту не маю - у видавництві випадково затерли інформацію. Я пробую декілька розділів набрати, та завжди чомусь бракне часу. Це Вам -