Є.Є.Є.
«Земля віддасть своїх…»
але яќ саме?..
усі – великі і малі,
ми будемо,
на заклик су́рми,
що з неба владно
й радісно заграє! –
в життя
випро́стуватись з-під землі
такими,
як оце в нас є,
м`язо-кістковими
воскреслими тілами?..
-То чиста вигадка, -
засумнівається Хома, -
бо прецеденту
поки ще нема…
Хома, Хома…
так стережеться
жарту чи обману,
що не повірить в чудо
істинне,
допоки не застромить
пальця в рану…
а прецедент, насправді, є:
хто око має –
спостеріга-є…
все, що цвіте –
улітку, чи під осінь,
собі лиш притаманний
плід приносить.
плід – то побічне,
тимчасове,
всіляким плодоїдним вигода.
а для рослин
великий смисл плода –
в насінні…
обітниця Життя нового
у щовеснянім
сонце-воскресінні.
«…хто не посіється,
той не зійде»:
Хомо! згадай,
від Кого чув таке,
і де?..
якась перчина,
чи капустина….
городнє
або дике, неприбо́ркане, зело –
зійшло, росло, цвіло,
себе-ідею
у зав`язь зав`язало,
достигло –
відбуло й зів`яло,
і в землю-матінку лягло:
само себе
посія-ло…
сховало.
життя рослини
перепливає Лету білу
заледенілу –
поховане
в ковчегу насіни́ни,
в землі сирій
сном вічним
непробудно спить,
аж поки су́рма
з неба
засурмить…
зачувши з-під землі
в сигналах Зову
ім`я своє –
кожне Життя
себе упізнає…
пригадує…
прокльовує…
на заклик радісний
Небесної Любові
зо сну,
здавалось, вічного,
встає…
спочатку
на долоні й на коліна
зіпнеться кволо,
майже півсвідомо,
тонесенько! –
бліда,
надвоє перегнута нить…
замре на мить,
подумає:
мене… зовуть Додому…
постоїть так,
збереться з духом,
тоді упевненим
рішучим рухом
розі́гнеться,
діставши з під землі
долоні,
докупи складені
у жесті молитовнім…
за тим –
у захваті любовнім
долоньки
щиросердно розгорне́:
- я тут!
бо Ти покликав, Господи!
мене….
отак і ми,
посіявшись,
зійде́мо з-під землі
на поклик Бога!
…Хомо, утримайся,
помовч,
цьогораз
не речи
нічого…
Я мала на увазі, що у вірші викладено в якійсь мірі постулати на кшалт«…хто не посіється,
той не зійде»: Мені сподобалася кода, яка рекомендує Хомі (відомий образ), прийняти дану інформацію до відома, без сумніву і деталізаціїї. Ось таке моє бачення. Хоча залишаю за собою право на помилку.
З повагою.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ні, пані Тамарочко!" жодних помилок за Вами! то я Вас недозрозуміла саме так! Хома, то реалісти і логіки закоренілі, автор передбачав і таку реакцію... крім того, кожен має право на свої помилки, і Хома також... Ви мене завжди глибоко розумієте і це для мене щедрий дар Божий... вибачайте, що то я кознула по поверхні цього разу...
…Хомо, утримайся,
помовч,
цьогораз
не речи
нічого… Тому аксіому не потрібно доводити. Чи не так?.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ну, так, пані Тамарочко... хто має око -- той сам бачить і доводити не варт... але, в такому разі -- що є нового під небом?... чи слід тоді узагалі будь про що говорити?...
не знаю, чи правильно зрозуміла Вас...
але три великі пальці, задерті догори, свідчать, що вірш Вам сподобався... дякую..
Воістину, Творця легко пізнавати через споглядання його творіння.
До зустрічі з Вами, пані Валю, я лише у кількох за життя зустрінутих проповідниках бачила такий потужний апостольський дар.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
люба пані Аллочко! трьома Вашими рядочками Ви сказали мені про Головне в житті моєму, може, мною іще недоусвідомлене навіть.... але присутнє в мені, як відчуття, передчуття... оце втретє чую від людей щиро віруючих такі слова... мабуть, Бог підказує мені...
сказати, що я вдячна -- майже нічого не сказати... після слів Ваших, розгортаю до неба долоні душі моєї і кажу: -- я тут, Господи!..
Дуже глибоко... Віра, віра і ще раз віра! Нічого в житті не буває просто так, все має сою суть і своєпризначення...
/великий смисл плода –
в насінні…/ -
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так... в насінні... упізнають нас по плодах наших...
дякую, люба Лесю
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
аналогії... розсада на підвіконнях у мене до життя нового підіймається -- і саме так -- спиною з-під землі а тоді розгинається і -- долоні до світла...
дякую...
Померти,щоб жити вічно...Саме зі смерті і відроджується життя. Мудро,глибоко,філософськи,та ще й так високо опоетизовано! Прекрасний роздум!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
померти? ні, любий Одуванчику, посіятися.... перележати ЗИМУ і зійти до життя вічного... так зробимо всі, бо Батько наш любить нас...
дякую за сказане Вами...
з симпатією --
Людина і природа живуть у різних вимірах часу ,проте не втрачають діалогу між собою,
завдяки Вищому Розуму-Творцю.Так глибоко подати процес творення в поезіі-це талант,
що теж діалогує з Творцем .Чудесно !
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
люба Олю, щиро вдячна Вам за глибоке розуміння... розвиднимось, посходимо... Бог з нами...