Незгідних волоче, покірні - самі,
Ідуть, як написана доля,
Колючими хащами і по траві,
У напрямку щастя і горя.
А доля-неволя диктує своє…
Ні вліво не можна, ні вправо.
Веде у невдачі, а то - заграє
Тріумфами й криками - «Браво!»
Смиренно пройшов, оглянуся назад,
Устави побачив затерті.
Заручник обставин, умовностей раб,
я ніби не жив на планеті.
Окови порву! Тільки пізно уже…
На інший виток нема сили.
Здається прожив не своє, а чуже,
Виконував догми застиглі.
Привіт, Олексію! Ти написав, наче, не від свого імені, а від людини. яка вже знесилена знаходиться на смертному одрі. Не таким молодим, як ми, опускати руки. А, знаєш, навіть у останню хвилину можна зробити вчинок, який перекриє все, зроблене протягом життя. Наприклад, визнання Ісуса Христа Спасителем з вуст розбійника, що висів праворуч Нього на хресті - це теж подвиг, який свідчить, що в одну мить можна змінити все.
Олексій Тичко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Привіт, радий бачити твої "сліди" на моїй сторінці. Ігоре, я і не сумніваюся, що можна і мабуть і треба. Картиа намальована зальна, не особиста, хоча по деяких параметрах підходить і до мене на всі 100%
Дякую!
Виконував догми застиглі.---- Так ми усі пролетіли , виконуючи чуже , не своє. І озираючись - вже не виправиш. На жаль. Вірш гарно відпоідає про смисл нашого життя. Дякую
Олексій Тичко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
