Поведу я мову, люди, про малу дитину,
Якій Бог дав три Дари, вложив в сиротину…
Як ще живі батьки були, босими ногами
Ішло мале на гору : « Що ж там за горами ?»
Думало в своїй голівці : « Чи ж то неба край ?
Чи там є якісь стовпи ? «, - й вирішив : « Пізнай ! «
І той потяг до науки, до знань, до читання
Проявився в Тарасові із мала, - із рання.
В дяка по Святім Писанні навчився читати,
А не стало батька, неньки, - без майна, без хати,
Пригодилось, - бо під тином довелось б вмирати.
Перший Дар, - прекрасний голос й Псалми над мерцями
Читає мала дитина, а само сльозами
Захлинається при свічці довгими ночами…
За зароблену копійку купував папір
І «мережав нишком « у «книжечку» твір.
Другий Дар душі багатій, - творити вірші…
« Та сам собі у бур’яні,
Щоб не почув хто, не побачив,
Виспівую було, та плачу …»,
А щоб узріти світ широкий, « щоб добру навчили «,
Шукає знову вчителів, що пензлем творили.
Третій Дар, - то Дар малярства, з дванадцяти років
Для цієї мрії з мрій не жаліє кроків.
До мистецтва, до науки, - серед неволі, безнадії
Дитина тягнеться до світла, до Бога, правди,- люди злії
На кожнім кроці, та шукає, ті зерна правди підбирає
І йде вперед , - дивна дитина, як та билина-сиротина,
Що пробивається з твердині до Сонця у простори сині…
Тарас розвинув ті Дари, - пропасти не дав
Увесь світ Дари ті Божі від нього прийняв !
05.02.2012 р.
