Думаєш, це все несправжнє? Тільки сниться?
Ламаєш нігті до м'яса, стаєш босоніж на бите скло,
заганяєш під шкіру нагострені спиці...
А нічого не змінєються, все так як було.
Ти одна посеред Едему, в мереживному бікіні.
Тебе пестить за стегна п'яний циклоп,
параноя липне до тіла непомітно, разом з тінню.
В голові паморочиться, ти бачиш як простір,
наче
хтось ріже ножицями навпіл.
Як виймає з лона океану новонароджених китів Голіаф.
Як сідлають, мов коней, кучеряві хвилі хтиві сирени.
Бачиш як блюють на узбіччі вагітні повії,
як вгодований мексиканець всмоктує ніздрями
20дцять грамів свіжого фену, як горлає заповіді волоцюга,
схожий на прокажену мавпу та інший stuff.
Думаєш, ненависть починається з немитих чашок?
Чому у тебе такі холодні руки?
Це безпідставне відчуття тривоги ось уже декілька днів...
Сподіваюсь, воно неодмінно минеться з часом.
Бо, кажуть, цукор - він завжди на дні.
