Прощай,
прости
і відпусти.
Лиш до пори, а хочеш – назавжди.
Моєї волі не кради,
Бо не вкрадеш,
А якщо все ж –
не збережеш.
Бувай,
прощай,
не забувай,
Якщо не можеш зрозуміти.
Збирає осінь дикі квіти.
Її душа – душа моя,
Свавільна, дика, тому я
Помандрувала у світи.
І не шукай,
бо не знайти,
І не питай,
чому й навіщо
В моїй майстерні вітер свище,
І не чекай,
прийду сама,
А поки що мене нема.
Ні, не повія, не мольфарка,
Я вільна,
вільна,
бо малярка!
Прощай, прости і відпусти,
Я не повернусь восени –
Аж до весни, аж до весни.
01.02.2012р.
"Я вільна,
вільна,
бо малярка!"- як захотілося заглянути до майстерні, де працює така чудова жінка! Вона вміє бути вільною від умовностей - бо Художниця! Але від своїх власних почуттів вона таки не вільна, дарма що стверджує інше...Хочеться крикнути її уявному співбесідникові: прости, прощай, її не відпускай!.. Хороший вірш.
Анастасія Витрикуш відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
спасибі Вам за красні слова і за відвідини! ))) майстерні, звичайно, нема (у сірій реальності нема), але це, знову ж таки, не біда.
А поки що мене нема.
Ні, не повія, не мольфарка,
Я вільна,
вільна,
бо малярка!
Прощай, прости і відпусти,
Я не повернусь восени –
Аж до весни, аж до весни.
Анастасія Витрикуш відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! ))) весняного настрою і осіннього натхнення!