небо,
низько і однотонно,
ніби попелом,
густо
на піснІй ріллі –
лежить на землі…
хати,
розмитими
плямами вікон
просвічують,
як заму́лені привиди
кораблів…
дим,
як дух невагомий,
клУбом видерся з комина:
розгортається на льоту,
зникаючи – лине…
над західним
горизонтом –
проми́вини:
дивом-дивним
і несподіваним!
густо рожеві хмарини...
то літ моїх,
перевіяних,
самосійні
ря́дна
космини
Валю, ви належите до кагорти поетів, які мають своє неповторне власне обличчя. Це дуже важливо!!! Особливо в епоху інформаційних технологій, коли плагіту, хоч греблю гати...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
плагіат... ну, не мають люди власної уяви, здібності, але хотять того, чого не мають... отже, не хотять того, що їм ДАНО... в цьому їхня велика драма... не думаю, що крадене може приносити радість творчого процесу... отже, головного вони не знають... так тільки -- обгортку від цукерка привласнюють...
небо,
низько і однотонно,
ніби попелом,
густо
на піснІй ріллі –
лежить на землі… -прекрасна метафора:небо попелом на землі...
густо рожеві хмарини…
мов би літ моїх,
перевіяних,
самосійні
рЯдна
космини. -такий світлий ніжний роздум у блідо-рожевих відтінках...Навіює спокій.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так спосерез сірого неба і землі (зимове безсонячне перестигле вже надвечір"я, усій розмитості кольорів і предметів, як на дні...) -- при горизонті несподівано (він так мені одкрився з-за хати, яка затуляла, поки я не минула її разом з її високим плотом -- не плетеним, а бетонним)-- зо троє рожевих промивин... я аж зупинилася... очам не повірила... а тоді -- ніби там космини зацвіли... кольором точно схоже було...
дякую, любий Одуванчикуку і за слова Ваші любі, і за можливість поділитися дивовижним враженням...
Небо, ніби попіл, вікна - замулені привиди кораблів,дим, як дух невагомий... метафори захоплюють!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ішла вулицею -- і отаке твориться, бачу... якось так одночасно все явило себе, всі ці картинки... а дим з комина однієї з хатин справді якось так клубом вискочив, ніби там зачепився за що, чи невдоволення яке мав, чи на холод вибиратися не хотів..... і одразу ж ніби розгорнувся той клубок в прозоріючу на очах шматину і зник в атмосфері морозній... мить і все, але я встигла помітити і здивуватися...
дякую, Лесю...