Я слухаю тишу в кімнаті, де вимкнене світло,
дивлюся, як тіні прохожі граються…
ловлю плями дощу на прозорому склі,
плачуть вони, а інколи всміхаються…
Розбавлені кавою й чаєм збуджені дні,
не несуть в собі довіри…
лише в одній тобі... в тобі одній
топлю печаль свою ніяку й сіру…
Топлю себе в твоїх очах, губах,
твоїх смішних істериках…
Блукаю десь в містах,
зриває дах…
ах….
Як хочеться по 50… з самотністю… до дна,
з цією тишиною, з світлом вимкненим,
й закритими дверима…
А я сиджу помішую,
чай темніший
за цю ніч…
Блін… вже ж третя година…
03:00… 03:01…03:02…03:03…
Ох, очі-очі очі дівочі...
Вірш передає сильне душевне натруження, відтворює обриси неспаної збудженої ночі... Вдало підібрані слова, емоції. Лише (це як на мене) отой "блін"...
Може би цього "бліна" ізлювати? Натомість:
Та грець йому... вже третя...
ЩАСТИ ТОБІ!!!
Юра... відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Величезне спасибі...))
А з блін я зара подумаю...)) мо й зміню...
дякую...
Супер...
