Мій Боже, я – жінка,
Дозволь мені бути слабкою.
Дозволь мені плакати, Боже, з жалю,
Дозволь мені, Боже, не знати що дію,
Дозволь не судити себе лиш одну,
Дозволь мені, Боже, вночі хоч заснути,
Не дерти, як пір’я нестерпні думки
Дозволь розгнівитись, як звір лютий вити.
Дозволь це паскудство зробити мені.
Мій Боже, я – жінка,
Ти слабість прощаєш,
Чому в мене сили усі вимагають?
Чому я повинна з надривом любити,
З надривом прощати, в надриві цім жити?
Хіба я так вмію, хіба я так можу,
То сором дивитись, як я неспроможу!
Чому, милий Боже,
Безправ’ я жіноче, безсилля і сльози
Ти вищиш і хочеш.
А лише жінка,
Я хочу не знати,
Дозволь мені, Боже, хоч розум сховати,
Дозволь мені жити,
Невже тільки грати?
Я хочу в партері театр споглядати.
Бо я лише жінка,
Надміру, надсилу!
Я - жінка, мій Боже,
Я роджу цю силу!
Беневенто, Італія 2002
Сильна жінка вміє все - і любити, і прощати, і тягти, як віл, на слабких плечах тягар повсякденності. А Ви така- світла і сильна. Дай Вам, Боже, радості багато і сильних захисників поруч.
Оксана Пронюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дорогенька Ліоліна, цей вірш написаний у Болоньї (Італія). Той період був справді з надривом.
Я щиро вдячна за візит і такі дорогі світлі слова. Щасливого Різдва, щедрої радості і Божого добра!
Сильно, правдиво, мудро. Ви - сильна. Це з першого погляду видно. А ще - добра і осяйна. Такі приємні враження від нашої зустрічі, Світаночку!
Хай Ваша сила творить добрі дива!
Оксана Пронюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Олесенько! І я щиро тішуся нашою зустріччю! Хай Новий рік дарує їх ще багато! Бажаю щедрого, доброго, натненного 2013 року!
Скільки то приходиться пережити нашим жінкам-заробітчанам!
Оксана Пронюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Воно й чоловіче заробітчанство дуже важке (!), просто наше жіноче, вірніше материне, більш плаксиве. Хоча кожен дуже індивідуальний у своєму заробітчанстві: і причини виїзду і повернення... Найстрашніше, коли перестають чекати. Я ж дякую, Богу, за те золоте чекання і листи...
Спасибі Вам щире!
Нелегка ноша це–
жіноча доля.
У неї смак солоної сльози.
Мов у тюрмі,
хоч ніби і на волі...
Молюся,
дивлячись на образи
і все питаю Господа, питаю:
Навіщо, Боже,
нащо так, чому
предрік Ти жінці
у Едемськім Раї,
Щоби корилася вона йому?
Чому лиш жінку
Ти скарав так тяжко –
вчинив її рабинею раба...
Вона згрішила,
так, згрішила важко,
Але ж і він удався до гріха.
Чому Ти, Боже,
не ділив нарівно,
Щоби і він частину мук узяв?..
...Прости, мій Боже,
вибач мя невірну.
Ти краще знав - кому, і що давав.
Оксана Пронюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Яка глибока поезія-роздум!
викладайте її обов"язково як окремий твір!
Чудово!!! я вдячна за таку глибину нашої правди!!!
І будьмо надміру Чарівними!!!
Сердечно дякую!
Та жінки завжди свою "слабкість", хочуть обернути своєю силою... Таку вже "комедію" створила природа і нічого тут не зробиш...
Чи Ви хочете , щоб Бог перобив Вас на мужчину?..
Оксана Пронюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Хіба в наступному житті...
Рада, що надихнула Вас на гумор!