Знаєш, а Ангели сміються за нашими спинами
Просто тому, що ми граємось у любов...
Та ти все одно, немов доросла дитина,
А мені страшно, що не звільнюсь із твоїх оков.
Знати б, що тобі треба від мене сьогодні і зараз:
Чай? Може, каву?.. Вибач, йду спати, бо пізно...
Вільно – невільно... Якось так склалось.
Та й яка з біса різниця, якщо ми і досі нарізно...
А ти провокуєш мене на без змістовні дурниці!
Знаєш, в моїх колонках саме зараз лунає джаз.
І не прочитані ще книжки на полиці
Вислуховують в твою адресу мій сарказм.
Певно і, справді, пора мені заснути до ранку,
Щоб перестати боротись із цим відчуттям...
Хоч так бракує мені спільного з тобою світанку.
Все, відключаюсь... ти й так мені півжиттям...
Розумію! Знайома ситуація.
