Як збирали тата в далеку дорогу.
В далеку дорогу, в невідомий край.
Цілували в руки, цілували в ноги:
-- Тату наш, голубчику! Навіки прощай.
Вклали жовту свічку в мовчазні долоні.
Зібравсь, як на раду, до світлиці рід.
-- Тату наш, голубчику, уже білі коні
Вдарили копитами ген коло воріт!
...Як вдова, похнюпилась, потемніла хата.
Горе не згорьоване заступило світ.
Ой чиї ж то сироти проводжають тата,
Жалібно оплакують кожен його слід?
Запрягайте коней – вже прощатись вийшли:
Поклонився батькові увостаннє син,
Заломили рученьки три дочки, як вишні,
І жона посивіла, стала, як полин.
-- Ой куди ж ти, любий!
--Ой куди ж ви, тату!
-- В далеку дорогу, в невідомий край.
Буду вам зиґзицею у гаю кувати…
--Тату наш, голубчику, навіки прощай.
...згадалося... світлою памяттю , думкою, спогадом з дитинства , юності ... вже 13 років пройшло, і згадується в снах дуже часто. Дякую Вам, за сердечні рядки
Рядки, немов зібрані з мого серця - між нами вже 25 років зустрічей тільки у молитвах. Я колись у присвяті татові теж написала - "схилили свій сум у сльозі... чотири сини як дуби і дві як берізоньки доні... Спасибі Вам за добру сльозу.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...хай відіб*ється у тій сльозі променем сонячним любов ваша світла до тата, і любов тата вашого -- ізвідти до Вас...
Я перепрошую, та все ж хочу запитати, чи Ви не прослуховували пісню "Молитва"
на моїй сторінці vkontakte.ru/id147665505 Я намагався вставити аудіофайл сюди, проте не виходить... Хотів би знати Вашу думку.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
любий пане Василю, я довго намагалася знайти Вас у Контакті -- таки знайшла, а відкрити аудіофай не вдалося... я збиралася запропонувати Вам прикріпити його до тексту (що Вам уже, як виявилося, не вдалося...) обов"язково прослухаю -- якщо не справлюся сама, то попрошу сина відкрити в Києві і переслати мені якимось чином... я не забула і не здалася перед технічними труднощами -- обов"язково доможуся, бо мені цікаво почути -- передчуваю, що там класно вийшло, думаю навіть -- могутньо... як тільки прослухаю -- одразу ж Вам напишу... зараз візьмуся знову за пошук -- інколи вдається не з першої спроби... але вдається...
Приміть співчуття глибокі і щирі.
Батькові Вічная память!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Оксаночко... уже більше двох десятків літ, як до тата мого "білі коні вдарили копитами ген біля воріт"... але що то є -- якихось два з рештою десятки літ у дорівнянні до Вічності... і до любові нашої, завжди дитинної...
Схилімо голови перед вічністю і перед тими, хто вже відійшов за межу... А я, признатися, мав сумнів, чи подавати ось такий,як цей, вірш-реквієм... Мабуть таки варто... Проймає глибоко...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
хоч ми й знаємо, що смерті нема, але ж Є розлука... тому, вірш-реквієм -- проявляє найчистіші наші людські почуття... отже -- має право бути. Дякую, пане Василю.
НЕ МОЖУ КОМЕНТУВАТИ!!! БРАКУЄ СЛІВ -
ОЧІ ПЛАЧУТЬ, СЕРЦЕ ВОЛАЄ
МОЇХ БАТЬКІВ ВЖЕ ТАКОЖ НЕМАЄ...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
не будемо журитися і плакати, люба Консуело -- будемо згадувати їх з неодмінною нашою любов"ю і вдячністю -- хай їх Бог пригорне до Світла Свого, і завдяки любові нашій -- також...