Так не буває, щоб душа без тіла
Проплакала весь вечір на плечі.
Бо тіло лиш сміятися хотіло,
Психічно, аж до смерті... Не мовчи!
Ти розкажи про непосильні муки,
І щоки кожен вечір у сльозах.
Як розривалось серце від розпуки,
Як ти вночі долала тихий жах.
Він зник уже давно,не менше року.
І зник не просто із твого життя.
Життя перетворилось у неспокій.
Життя перетворилось в небуття.
І ти боїшся навіть уявити,
Що він далеко з іншою живе,
Можливо, до могили носять квіти,
Де тіло... Він холодний, не живе.
Душа уже просочена сльозами,
Вона солона, а ще більш гірка.
Забуто все, що було там між вами...
А на підлозі сліз тече ріка.
Ти навіть залила сльозьми сусідів,
Ти навіть залила сльозами дощ.
І начебто ніхто тебе не кривдив,
Зневажливо всі кажуть: \"Ну, хорош!\"
Чого ти плачеш, наче божевільна?
Ти просто плачеш, звикла за роки.
Душа прив`язана, а тіло вільне...
Тече червона крапля вздовж ріки...
по сумному прикольно
