Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Птицын Анатолий: Донкі Кот і, Йошкін Кот 3 - ВІРШ

logo
Птицын Анатолий: Донкі Кот і, Йошкін Кот 3 - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 4
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Донкі Кот і, Йошкін Кот 3

Глава 15 Нормальні герої завжди ідуть манівцями.


Йошкін Кот помчав виконувати свою частину угоди. Шукати Сольвейг,Сіму з Синюшником,Рембіка і Мілягу. Донкі Кот...
А що Донкі Кот? Донкі Коту робити було нічого.Аж геть нічого.Певно що через це Донкі Кот не переймався. Нема чим зайнятися то й не біда. Що за  клопіт?
Заковичка в тому ,що пояснити Домашеку, якщо  одразу повернутися до Будиночку ельфів?
-	Я,мовляв, домовився із Йошкіним Котом і він замість мене шукатиме Рембіка та Мілягу?
Донкі Кот розумів що відповість Домашек на таке пояснення.
А чи не згаяти мені деякий час у Фантосовому гамачку? – подумалося Донкі Коту. – Тепло, світло й мухи не кусають.
„Чудова думка”вирішив він”Так і зроблю!”
І Донкі Кот відправився до гамачку Фантоса, забувши про Рембіка,Мілягу і Йошкіного Кота.А також про Сольвейг,Сіму з Синюшником ,Лямбу,Ляпку і Ляксу.

А той, другий ? Ну,Йошкін Кот – із ним що сталося ? Розповідаю.
Йошкін Кот знову вирушив у напрямку атракціонів. Подався він у той бік і з цим вже нічого не вдієш. Таку вже він мав уперту вдачу. Гаразд. А дорога? Як він зібрався переходити дорогу? Знову через тунель?
А як він її перетнув,коли мчав до пеньочка? Оцього Йошкін Кот не пам”ятав.Він тоді щодуху гнав до пеньочків,сподіваючись застати там Лямбу,Ляпку і Ляксу і ні про що не думав.І як перейти дорогу теж не думав. А зараз не міг пригадати як він її перейшов.Цього разу Йошкін Кот вирішив перейти дорогу не попід землею , а понад землею.Вирішив перейти дорогу над дорогою.
Як? По гілках дерев, котрі росли на узбіччі. Правда здорово придумав? Здорово придумав,чи не так ?
Настрій у Йошкіного Кота був безхмарний.Те,що він переклав на плечі Донкі Кота пошуки Лямби,Ляпки та Лякси зняло з його душі важкенну каменюку. Після лобових атак Зайця-Котрий-Не-Пасе-Задніх  , вузької труби , безглуздої біганини та глузувань, життя видавалося Йошкіному Коту майже прекрасним. Воно майже вдалося. У порівнянні з пошуками трійнят,пошуки решти ельфів нічого не важили.
Проте слід було поквапитися. Стрілки бігли циферблатом і весь час у одному напрямку. Вони безупину скорочували термін , відпущений Йошкіному Коту на пошуки ельфів.І пора вже було хоч кого-небудь знаходити.Йошкін Кот твердо вирішив оглянути Поперечку з Чортового колеса. А для цього необхідно було перейти дорогу, хоч по деревах згори.Ніби Мауглі.Йошкін Кот вибрав дерево,чиї гілки майже торкалися гілок дерева на тому боці шляху. Гілки дерев з двох боків дороги майже торкалися одна одної,між ними були якісь метр-півтора. Геть нікчемна відстань для ельфійського Йошкіна Кота.
Дійсно, перескочити з дерева на дерево набагато розсудливіше,ніж лізти у темряві попід дорогою. – думав Йошкін Кот.
Він заліз на дерево по цей бік дороги і зі стовбура скочив на бокову гілляку,котра тяглася  до гілок дерева з іншого боку дороги.
О”кей!
Йошкін Кот поліз по гілці,котра ставала чимдалі тонкішою і чим далі , тим більше розгойдувався. Потім він зосередився і намагаючись не дивитися вниз, на шосе повне машин, напружинився,  і стрибнув...
Самі знаєте куди він хотів потрапити. Він хотів потрапити на гілку дерева, що росло по той бік  дороги.
Але не потрапив. Тобто промахнувся. Що означає – полетів униз. На шосе. На безліч машин  , що з шаленою швидкістю неслися внизу. Між іншим униз він правильно не подивився. Унизу він би побачив велосипед. Котрим асфальт рівняють.
Жартую,  жартую.
Ні, асфальтовирівнювача унизу не було. Унизу під гілкою з котрої стрибав Йошкін Кот саме проїздила машина із назвою «Поливальна».
Кумекаєте?
Метикуєте?
В»їжджаєте?
Второпали?
Агов,читачу, ти там часом не заснув ?
   У недбало відкритий люк отієї поливальної машини і впав наш Йошкін Кот.
- Цирк, - сказала б миша, котра жила під лев»ячою кліткою.
Тричі, а може всього лише двічі нещасний кіт звалився через люк до бака поливальної машини.
Здогадайтеся, що знаходилося у баку? Ну,ну. Ось ти, ти, і хто ще ? Чим поливають асфальт у спекотну погоду? Зовсім не сіллю. Сіллю – то в ожеледицю. А коли спекотно – асфальт поливають водою.  Ось у воду й плюснув, не долетівши до потрібної гілки, Йошкін Кот.
Дякую,що розбудили.
А потім?
Те , що сталося потім просто тхнуло містикою .Магією. Ні , не рибною – справжньою .Той кому наступні події не здадуться магічними або не бачить далі власного носа, або просто не чує диму.
Змальовую ситуацію.
Уявіть собі кота ,що стрибає через дорогу з гілки на гілку. Намалювали?
  Уявіть ,що кіт схибив  і впав униз – готово ?
І ось він падає,падає…Даун…даун… Падає на сповнене смертельно небезпечних машин шосе і шльопається в воду.  То як смішно ?  Сміхомагічно. Ну чиста магія. Магія сміху. Усі читачі знають скільки у світі вчинків роблять просто так ,заради сміху. Ми робимо, з нами роблять. А хто на Поперечці володів магією сміху ? Лямба,Ляпка і Лякса ? Домашек? Любанек? Чи може просто його величність випадок?
Можливо то Любанек володів магією сміху.

Глава 16   «Сміхомагія».

Униз він не дивився ,а коли промахнувся і полетів ,то збагнув,що з ним покінчено. Що вже ніколи він не збере докупи Сіму з Синюшником, Сольвейг, Рембіка , Мілягу і власні кістки. Що зараз його розмаже по асфальту важка вантажівка чи вдарить бампером легковичка, що летить як несамовита. Чи , в найкращому разі він гепнеться об гарячий асфальт і відіб»є собі нирки.
Взагалі всього очікував Йошкін Кот , крім того , що відбулося насправді . Перекицнувшись в повітрі , Йошкін Кот шубовснув у воду й почав…тонути. Тонути, впавши з  височенного дерева на автомобільну трасу.
Такі справи.
Однак Йошкін Кот топитися не збирався .По дорозі бути розмазаним, так, збирався, під колеса авто потрапити, так, збирався, але топитися, ні, не збирався.
Тому плюхнувшись у заповнений водою бак поливальної машини він притьмом виплив на поверхню.
Йошкін Кот виборсався на поверхню й виплюнувши воду , щодуху заголосив :
- Вау! Мау! Нау! Ой, яка мокреча,йой, яка   холоднеча !
Недолитою діжкою – у нас усюди не доливають – прокотилося відлуння. Над котом покотилася луна.
- Агов, - почувся під його вухом сонний голос  - Ти чого тут репетуєш , Йошкін Кот ? Ти що тут робиш ? Де ми ? Матінко рідна…
Йошкін Кот збагнув , що він їде. Не в розумінні : їде в поливальній машині, а в розумінні  божеволіє.
Йошкін Кот збагнув що йому досить. Він іще там думав , що з нього досить, потім – там, потім – там, але якось усе відкладалося на потім…
Тепер він зрозумів , що пора. Досить з мене, - подумав Йошкін Кот. -Десь тут мають бути санітари у білих халатах, горщик (УТКА) під ліжком і крапельниця. 
Йошкін Кот остаточно зрозумів, що  з»їхав з глузду.
- Досить! – вирішив Йошкін Кот .Але він не вирішив як буде втілювати власне рішення в життя. У що воно виллється.
Йошкін Кот випльовував воду і борсався.  Пора зливати воду!
У діжці було темнувато, вода бовталася і заливала йому очі. Йошкін Кот погано бачив і не одразу розгледів на поверхні води Рембіка, що піднявся з дна. І побачив тільки тоді, коли Рембік посмикав його за вухо.
- Ало,гараж, - позіхнув Рембік, - де ми ?
Йошкін Кот вирячився -  перед ним достеменно хлюпався  заспаний ельфін Рембік. Як він опинився у баці поливальної машини ? Як він тут заснув ? 
А Рембік тут і не засинав. Він заснув у вирі. Просто поливальна машина, набираючи в річці води , випадково засмоктала разом з водою й Рембіка. А він навіть не прокинувся.
Зате тепер прокинувся і страшенно здивувався.
- Де це ми? – спитав Рембік у Йошкіного Кота. Звісно він його одразу впізнав. – Де я ? І куди ми їдемо?
Ось бачите, Рембік відразу зрозумів, що вони кудись їдуть.
- А що це ти тут робиш? – поцікавився Рембік у  кота , що відчайдушно борсався. Котові це борсання жодним чином не подобалося. Він змок від кінчика хвоста до кінчиків вух і перебував уже не в поганому , а в препоганому настрої. Саме в такому настрої тихі хатні киці скручують в»язи бульдогам. У цьому місці поливальна машина  повернула і Йошкін Кот що зібрався був доповісти Рембіку про те що він сам нічого не знає , нічого не розуміє , пішов під воду й почав тонути.
Рембікові довелося витягувати кота за карк.
Йошкін Кот знову несамовито заверещав :
- Вау-у-у!
Діжка відізвалася гудінням. Гуло так, що боліли барабанні перетинки.
- Чуєш! – знову сказав Рембік. – Чого ти горлаєш ,Йошкін Кот? Води не бачив ? Як ти тут опинився, ну де ми ?
Якби на місці Йошкіного Кота виявився хтось кмітливіший, скажімо той же Донкі Кот, то він  неодмінно встиг би пихато сповістити про те , що його -  відданого,вірного і кмітливого – послав Домашек розшукувати саме Рембіка . І що він  звершив немислиме аналітичне зусилля і розшукав його, Рембіка , згідно Домашекових вказівок, аби передати йому найприємнішу звістку. Ніби-то він,  Донкі Кот, зробив майже неможливе, вичислив Рембіка у діжці з водою і стрибнув у неї на повному ходу. Наче Тарзан , Рембо чи Джекі Чан. Він би додав як бився з їжаками та зайцями, левами , тиграми і горилами, як долав джунглі і пустелі і багато багато іншого. Словом негайно почав би вислужуватися.
Проте Йошкін Кот був простий як Івашко-Нетіпашко.
Він був правдивий... чесний…
Ви лишень не подумайте чогось. Я пишу «був» не тому , що він вже…ну… Що  відвертість та щирість його вколошкали. Йошкін Кот був і зараз є правдивий,чесний і тому на всі Рембікові питання відповідав те,що знав. Та через те, що він нічого не знав, він так і казав :
- Не знаю !
Рембік легко вистрибнув на край люка, роздивився навколо й мовив:
- Йошкін Кот! Ми їдемо на поливальній машині!
Він засміявся.
- Мене вже вдруге так засмоктує. Катаюся. Сплю міцно.
- А ти як тут опинився ? – поцікавився Рембік, споглядаючи  водні вправи Йошкіного Кота. – Як ти сюди потрапив, небораче ?
Та це просто таки новий шанс Йошкіного Кота!
Ну піднеси себе якнайвигідніше – розкажи Рембіку який ти розумний герой. Ні. Цей розтелепа щиро сказав :
- Через дорогу…плюсь… по гілках дерев…плюсь…хотів перебр…бр..бр..атися – і впав униз.
А потім не знаю…
Кіт пірнув ,випірнув і випустив із рота струмінь води.
- Пощастило, бач як корисно жити біля Чаші Щастя.- авторитетно сказав Рембік геть не дивуючись. – Унизу поливальна машина з водою їхала. Пощастило.
Рембік це сказав з повагою. Хто-хто , а ельфи розуміли , що талан так само як багатство і славу треба ще заслужити.
- А куди ти прямував ? – поцікавився Рембік, збираючись допомогти Йошкіному Коту вибратися із діжки.
- Ельфів розшукував. До Домашека  Вільний ельф Любанек завітав. Звелів усіх ельфів з Поперечки зібрати . Не вдаючись до магії.
Не встиг Йошкін Кот це розповісти ,як Рембік зник.
Він скочив із машини і щодуху помчав до Будиночку ельфів.

Глава 17  У лещатах відчаю.

Йошкін Кот лишився бовтатися у воді. Що чинити і як звідти вибратися він не мав жодного уявлення.
Зненацька нагорі показалося зеленкувате обличчя Ельфіри.
- Привіт, потопельнику, - майже ніжно промуркотіла  Ельфіра. – Зараз тобі буде трохи боляче.
Йошкін Кот здивувався. Цей день перевершував усі його сподівання.
- А ти звідки взялася ? – вражено спитав він.
Він знав , що Ельфіра побігла за клубочком провідних ниток до Ельфелевої вежі. Вірніше в бік, протилежний від неї.
- І чому це я потопельник ?
- А хто ж ти ? - у свою чергу здивувалася Ельфіра. – І навіщо це мені покидати Поперечку ? Я що – дурепа ? Тут я майбутня королева ельфів Поперечки , а там хто ? Я за тим клубочком не пішла. Я по сліду кроленят послала. А сама назад повернулася.
Вони мені просемафорять звідти, коли вежу знайдуть,. Вони у мене завжди як на долоні ,знадобиться – одразу розшукаю. А доки я королевою ельфів з Поперечки не стала, чого мені туди потикатися ?
- А ти, щоб ти здох , - сказала Ельфіра Йошкіному Коту , - хочеш я тебе виручу і про ковбасу забуду ?
- Ти, - не повірив Йошкін Кот Ельфіриній пропозиції.- Мене виручиш ? Задарма ?
- Певно що не задарма, - розпливлася у посмішці Ельфіра. – Ти мені розкажеш , що трапилося і куди помчав Рембік. А я  тебе за це дрючком поштрикаю.
Ельфіра запхнула у отвір дрючок.
- Що означає – «за це дрючком поштрикаю «?- сторопів Йошкін Кот.
- Тьху. – поправила себе Ельфіра. – То я помилилася на слові. Я мала на увазі , щиро мала на увазі , не поштрикаю , а подам. Ну, себто дрючка запхаю , щоб ти вибрався , щоб ти здох…
Йошкін Кот навіть подумати не встиг , що відповісти на таку пропозицію. Дрючок твердо впирався у дно діжки , а на тому його кінці вже не Ельфіра знаходилася , а Рембік. Ельфіра лишилася далеко позаду, у кущах, куди її зашпурив Рембік.
Рембік  згадав , що покинув Йошкіного Кота без допомоги. І повернувся.
- Вилазь , - сказав він. – Чого від тебе та хитроморда хотіла ?
- Питала , - чесно сказав Йошкін Кот, - Що сталося.
Йошкін Кот був безмежно вдячний Рембікові. Він чудово розумів , що Ельфіра однаково б йому не допомогла. Витягла б із нього інформацію , а потім втопила.
Рембік допоміг вибратися Йошкіному Коту а потім квапливо спитав :
- Вільний ельф Любанек один прийшов чи з кимось ?
- Один , - сказав Йошкін Кот. – Сказав , що у нього важливе повідомлення для всіх ельфів. Для нас і для ельфів із Заболотечка.
- Заболотечко , - повторив Рембік. – Це південний схід. – і уточнив :
- Домашек звелів збирати ельфів тобі й Донкі ?
Йошкін Кот кивнув. 
- Кого знайшли ?
- Донкі Кот ніби нікого . А я – тебе. І  ще Донкі Кот обіцяв знайти Лямбу, Ляпку і Ляксу.
Значить так , - сказав Рембік. – Шукай Сольвейг. Мілягу я побачу , та й  Сіму з Синюшником знаю де знайти. Розшукаєш Сольвейг – повертайся до Будиночку ельфів. Второпав ?
- Второпав , - сказав Йошкін Кот.
- Усе , - сказав Рембік, - стрибай !
Йошкін Кот стрибнув.
Рембік на льоту  впіймав його за хвіст і затягнув назад.
- Ось іще , - продовжив він, - На колесі Сольвейг не шукай і до Каміння не ходи. Вона там не буває.
Рембік знову зіпхнув  Йошкіного Кота з машини і помчав до Будиночку ельфів.
А Йошкін Кот ?
Упав Йошкін Кот із машини і вхопив мишеня за хвіст.
Мишеня собі грілося на придорожньому камінчику і ну ніяк не чекало , що на нього з проїжджої машини кіт звалиться.
Упав Йошкін Кот з  поливальної машини, вхопив мишеня за хвостика і неквапливо, докладно й доладно розказав йому всю свою історію за сьогоднішній день. Як Любанек завітав. Як їх із Донкі Котом Домашек на розшуки ельфів послав, як він  Лямбу , Ляпку та Ляксу вистежував , про віщо з Донкі Котом домовився і як врешті решт у бак поливальної машини із дерева впав.
  Потім Йошкін Кот повідав мишеняті про те де він Рембіка знайшов, і про  Ельфіру , котра його мало не втопила.
- Ну як , - спитав Йошкін Кот  у насмерть переляканого мишеняти. – Ну як – второпало ?
Мишеня нічого не второпало . Воно гадало що цей кіт зараз почне його їсти. Якщо тримає за хвоста , значить їстиме з голови.
- Второпало? – грізно перепитав Йошкін Кот у мишеняти. Не вистачало лише ,щоб з нього миші знущалися.
Затуркане мишеня покивало. Воно кивало головою і думало коли Йошкін Кот її відкусить.
Але Йошкін Кот голови мишеняті не відкушував. Навпаки – лапу з мишачого хвоста прибрав і відвернувся.
Мишеня посиділо , посиділо , а потім торкнуло Йошкіного Кота лапкою.
- Чого тобі ? – не обертаючись спитав Йошкін Кот.
- А зараз – що ? – несміливо пробелькотіло мишеня.
Йошкін Кот смикнув кінчиком хвоста. На людській мові це означало знизав плечима.
Звісно , якщо у Рембіка були відомості про те, де знаходяться Сіма з Синюшником і якщо Рембік пообіцяв Йошкіному Коту , що сам сповістить їх про збори , то Йошкіному Коту від того тільки вигода.
Клопоту  мало – життя звеселяло.
Йошкін Кот поступово приходив до тями. Став почувати себе більш упевненим.
Як не крути , а виходить , що це він , Йошкін Кот , знайшов ельфіна Рембіка.
- Знаєш як воно мені довелося ? – не повертаючись ,спитав Йошкін Кот у мишеняти . – Як важко мені дісталася ця перемога ?
Мишеня співчутливо зітхнуло за спиною Йошкіного Кота і зашурхотіло листям. Воно теж опам»яталося і постановило за краще змитися. Не піддаватися пориву співчуття до ворога.

Глава 18  Сольвейг знайдено.

Йошкін Кот думав далі.
Він отримав від ельфіна Рембіка нові чіткі інструкції . Все що від нього зараз вимагалося  - піти і десь на Поперечці знайти Сольвейг. З першого погляду надзвичайно просте завдання. Простіше не буває.
Пройтись,
Пробігтись,
Прошвирнутися
по Поперечці  і знайти тиху ,задумливу і мрійливу ельфочку Сольвейг. Сольвейг , котра могла наприклад  прекинутися на кущ бузку , або заплестися у  вербові віти чи злитися з травою на луці. Бо вона була Сольвейг , розумієте ? Ельфочка Сольвейг. Жоден ельф із Поперечки не був таким близьким до природи як вона.
Сольвейг може перетворитися навіть на озерне латаття. І відрізнити її від справжнього латаття зміг би тільки ельфін Рембік.
І ось простацькому , замурзаному, чорному коту Йошці й доручили відшукати на Поперечці те чудо-чуднеє, диво-дивнеє.
Повз   Сольвейг котра в задумі причаїлася можна було проходити і двічі , й тричі й жодного разу не помітити. Еге ж. Втім ніхто й не доручав Йошкіному коту помічати Сольвейг , йому доручили її знайти.
      Ось тобі словечко – 
      «Поперечка.»
      Вперед , Йошкін Кот –
     Розв»язуй кросворд!
Де у словечку »Поперечка» Сольвейг ?
Йошкін Кот так замислився , що не почув як мишеня втекло. Посидів він посидів , а потім повільно почалапав   куди очі світять. Оскільки ніхто не загадував Йошкіному Коту до обіду неодмінно повернутися . Поспішати йому загалом не було куди. Адже Сольвейг розшукати майже неможливо .Вона ж Сольвейг , а не Червона Шапочка. От у вовка з казки про Червону Шапочку завдання було класне : він причаївся собі біля стежинки і дівчинка сама до нього прийшла. Йошкін Кот розумів , що з останнім завданням йому жахливо не пощастило. Тому він навіть не вельми переймався. Усе що могло розстроїтися в його житті  , вже розстроїлося.
Тому Йошкін Кот біг куди очі світять неквапливо і в повний зріст , як Кіт у чоботях і  якби вмів – насвистував би. Єдине , що непокоїло  Йошкіного Кота , то це заздрість , котру він відчував до Донкі Кота , улюбленця долі. Той пестунчик долі , білий і пухнастий, - думав Йошкін Кот , - десь напевне тішиться життям.
- Сольвейг , Сольвейг , - розмірковував Йошкін Кот , - Де ж ти ховаєшся , Сольвейг ?
- Чекай ! – раптом почув Йошкін Кот знайомий голос. – Агов !
До нього поспішала невгомонна Ельфіра.
- Ану стій , замазуро ! Зараз трішки поболить !
Якщо ви не знаєте Ельфіру , то вам краще з нею і не знайомитися.
Ельфіра не мала нічого спільного з ельфами. Це Йошкін Кот давно збагнув. І ще йому стало ясно , що Ельфіра була капосною істотою й усім намагалася нашкодити. Вона геть відрізнялася від ельфів. Однак вона не тільки причисляла себе до ельфів , але й збиралася стати їхньою королевою.
- Дарма , - приказувала вона , сидячи на мітлі , - Ви ще почуєте про Ельфіру – королеву ельфів!
Проте досі ви чули про Ельфіру як про розбійницю і хуліганку.
- Зараз буде трішечки боляче ! – кричала Ельфіра , наближаючись до Йошкіного Кота.
- Привіт, - сказав Йошкін Кот буденним голосом. Він зміряв Ельфіру байдужим поглядом і не до речі спитав :
- Бачила , у мармурового дога , що з зеленого котеджу людського села, вуха забинтовані? Кажуть по новим лекалам різали.
Ельфіра знати не знала, що таке лекала , але усвідомила ,що на свою погрозу отримала  гідного відкоша. Вона вже пооббирала реп»яхи у котрі її закинув Рембік. І мала більш бадьорий вигляд.
Ельфіра підняла лапи із втягнутими кігтями . Йошкін Кот не смів підійти ближче.
Ельфіра не стала «робити трошки боляче».
- А я бачу , - сказала Ельфіра, намагаючись зайти Йошкіному Коту за спину , - ти від Сольвейг чимчикуєш ?
Це була рідкісна  удача . Ельфіра гадки не мала яку послугу вона робить Йошкіному Коту.
- Еге , - не повертаючись до неї спиною, прорипів Йошкін Кот невдоволеним голосом. – Ото швендяю туди-сюди. Те подай , це принеси. Самі не знають чого хочуть.
Ельфіра негайно включилася до розмови :
- Це все через те , що в них королеви нема. Була б у них королева, вона б їх вишикувала .
-Ну да ,ну да, - сказав Йошкін Кот, нібито погоджуючись.
- Була б я королевою ельфів , - несло Ельфіру , -  я б точно котів із ельфами зрівняла. Що в ельфах особливого ? Та сама Сольвейг, займається дурничками , - горлала Ельфіра.
- А ти теж бачила ? – підхопив Йошкін Кот.
- Я все бачу. – пихато процідила Ельфіра . – Я ж у них як королева.
- Авжеж , - підтакнув Йошкін Кот, -  аж сміх бере.
- Ще й як бере , - пирхнула Ельфіра. – Серед білого дня у криниці сидіти.
- У старій чи в новій ? – спитав Йошкін Кот і похопився.
-  У старій криниці . – скривилася Ельфіра і стрепенулася .- А ти що – не знав ?
- Мене на автопілоті носить , - невимушено збрехав Йошкін Кот. – Мене не питають. Я що ? Подай , принеси, збігай. Змикитила ? Мені Домашек автопілота ввімкнув – я й бігаю.
Ельфіра зміряла Йошкіного Кота підозріливим поглядом.
- Ти що ? – спитала вона. – Який іще автопілот ? Який автопілот може бути у кицьок ? Ти мене за дурепу тримаєш ?
- Я не кицька, я кіт і я тебе не тримаю , - обурився Йошкін Кот. – Йди собі куди йшла.
Проте Ельфіра вже скипіла. Що називається через край. Таки дійсно кудись понеслася. Не на мітлі , а на батьківських.
- Ач , яка англійка , – промимрив Йошкін Кот без тіні роздратування. – Навіть не попрощалася.
- То й не треба. – подумав Йошкін Кот.
Головне , він дізнався де Сольвейг. Йошкін Кот набрав молодецького вигляду. Він почав пишатися собою.
Виконати завдання Рембіка  так швидко – це круто. Неймовірно круто.
- Ау ! – зазираючи в Стару криницю , прошепотів Йошкін Кот. Він знав , що Сольвейг не любила, коли поруч кричать.
- Ау , Сольвейг!
Йошкін Кот не називав Сольвейг «пані». Він знав – вона цього не любить.
- Сольвейг, - шепотів Йошкін Кот, - Домашек звелів знайти вас і запросити до Будиночку ельфів. До нас прийшов Вільний ельф Любанек із важливою звісткою.
- Ау, Сольвейг!
Сольвейг, мружачись , виглянула з неглибокої старої криниці.
- Нічого не знайшла, - сказала вона. – раніше у цій криниці бив ключ. Тепер його нема і криниця висохла. Цей ключ , я так хотіла його знайти . Це гарна криниця – потрібна. Я хочу її відродити.
Вона неуважливо подивилась на Йошкіного Кота :
- Ну , що там у вас скоїлося?
- Домашек звелів зібрати усіх ельфів, - повторно доповів Йошкін Кот, - Прибув Вільний ельф Любанек. У нього для ельфів важлива новина. Надважлива новина.
- Тоді полетіли, - просто сказала Сольвейг.
- Я не вмію літати, - відступив Йошкін Кот.
Він правда не вмів літати.
- Ах, дійсно, - засміялася Сольвейг. Сміялася вона рідко. – Ти у нас більше кіт , ніж ельф! Пусте, незабаром станеш більше ельфом ніж котом.
- Та невже кіт може перетворитися на ельфа ? -  вжахнувся Йошкін Кот. 
Попри велику повагу до ельфів, кіт дорожив тим , що він – кіт. Він уявив себе з крильцями як у бабки і здригнувся. Ні, жити поруч із ельфами для котів нормально. Але перетворитися на котоельфа це вже було за надто.
Йошкін Кот хотів прошепотіти , що він не хоче ставати ельфом, але Сольвейг уже дістала звідкись прозорий конверт, у котрих носять немовлят, запхала туди Йошкіного Кота і полетіла до Будиночку ельфів.

Глава 19 Повний збір ?


  Раніше від усіх до Будиночку ельфів прибув Фантос. За Фантосом примчав Рембік. Рембік поспіхом привітався із Домашеком, Любанеком та Фантосом, погортав товсту книгу ельфійских чар і знову ненадовго зник. А через півгодини повернувся і привів Мілягу. Потім знову побіг геть , щоб привести до будиночку ельфів Сіму з Синюшником. Синюшник непомітно опирався. Він боявся котів – білого і пухнастого Донкі Кота і чорного загадкового Йошкіного Кота. Він боявся Вільного ельфа Любанека, він боявся ,що трапиться якась кепська історія схожа на ту в казці , коли чарівник перетворив Нільса на гнома.
Взагалі Синюшник трішки побоювався всіх…
А ось Лямбу, Ляпку і Ляксу, котрі з галасом примчали до Будиночку  , Синюшник зовсім не боявся. Дівчатка його прикормили та прибалували . Побачивши Лямбу, Ляпку і Ляксу, Синюшник прибалдів…
Тим часом Йошкін Кот привів Сольвейг. Тобто Сольвейг принесла Йошкіного Кота у прозорому конвертику , ніби бузько немовля.
Отже нарешті всі зібралися. Звісно вони на перший-другий не розраховувались , але й так було видно.
Домашек –єсть, Рембік – присутній – знаходиться в душі, Фантос лузає горіхи, Сольвейг вивчає велику карту Поперечки, розмірковуючи де шукати ключ, Лямба , Ляпка і Лякса ходять по головах і підгодовують Синюшника або смикають за кіски одна одну . А в кутку притулилася Сіма з Синюшником .Йошкін Кот витріщався з конверта , звідки його забула вийняти Сольвейг. Йошкін Кот  світив нещасними очима і навіть не чухався – місця не вистачало.
- Отже, - сказав Домашек. – Ельфи в зборі ? Значить ми можемо вислухати шановного гостя – Вільного ельфа Любанека. 
Тут всі побачили Вільного ельфа Любанека і заплескали в долоні. Не хвилюйтеся , будь ласка , Рембік також аплодував – він вийшов із душа.
Вільний ельф Любанек стояв ( БІЛЯ АРКИ) і посміхався. Він стояв , посміхався і тримав руки піднятими догори. Пальці його були розчепірені – звичайний знак ельфійського вітання .Ельфи з Поперечки загомоніли,  зареготали й кинулися розпитувати. Усім кортіло дізнатися що трапилось.
Вільний ельф Любанек посміхався , тиснув ельфам руки і навіть дав автограф пронирливій Ляпці. Отримати автограф негайно закортіло і Лямбі з Ляксою.
Але Старший припинив галас:
- Усе ! – сказав він , - досить,маленькі ельфи. Прошу , сідайте. 
І уявіть собі, усім ельфам одразу захотілося сісти і слухати Вільного ельфа Любанека.
Навіть Йошкіному Коту , котрий взагалі не був ельфом, Йошкіному коту також захотілося сісти.
Бо від того що він лежав у конвертику у нього всі лапи затерпли .
Ясна річ , тієї ж миті він опинився поза конвертом і сів. Насправді. Він сів неподалік від пластинчастого, котрому теж хотілося сісти, але він не міг. Така вже у нього будова тіла .Пластинчастий опинився поруч із Йошкіним Котом і незважаючи на те , що коти й пластинчасті недолюблюють одне одного , вони не шипіли й не щипались пластинками.
Домашек , єдиний хто не сів, розніс бажаючим пінку, сухарики , ягоди малини і дощових черв»ячків. Навіть Вільний ельф Любанек пригостився бутербродом з ікрою , а потім уточнив:
- Усі зібралися ?
- Здається ні, - відповів Домашек.

Глава 20 Троляча змова.

  Виконуючи доручення Домашека ,Донкі Кот не перетрудився. Тож владнавши власні справи, Донкі Кот виявився вільним .А чим займатися вільному коту на Поперечці, коли робити йому нема чого ?
Вилежуватися у Фантосовому гамаку – так відразу подумає будь-хто.  Донкі Кот теж одразу так подумав. Він подумав , що повертатися до Будиночку ельфів йому зарано.  Старший ельф Домашек може не зрозуміти , що він домовився з Йошкіним Котом –  по-хорошому. І розсердиться.
- А нащо воно мені ? – метикував Донкі Кот .- Пташки  гуляють , а я ні ?
Так подумав Донкі Кот і побіг на спортивний майданчик , за котрим на пригорочку між деревами знаходився гамак Фантоса.
У Фантосовому гамаку чудово відпочивалося.  Донкі Кот  розлігся в гамаку і крутив біноклем і так і сяк. Він розслабився , дивився спогорда і відпочивав душею. Чудово там велося Донкі Коту.
Донкі Кот  так захопився власними відчуттями , що навіть не помітив коли повз нього проходили троль із тролевиною. Троль із тролевиною – нічогенько собі ? Ці двоє були найлютішими істотами на Поперечці . Вони могли б принести чимало горя. Могли б , але не приносили. Чому ?
- Чому ? – якось поцікавилася у Фантоса Сіма.
- Рученята закороткі , - засміявся Фантос.
Дійсно , незважаючи на те , що тролі були великі та люті , з великими іклами , руки вони мали  маленькі й коротенькі. Саме тому вони не могли наприклад обхопити великого дуба й вирвати його з корінням. Хоча , звісно – дужі, страшенно дужі , що й казати. 
Характери у них були навіжені ,злісні. Фантос вже покинув підраховувати  дурнуваті вибрики троля й тролевини. Він вважав цю парочку тупаками і намагався просто не звертати на них увагу.Давно минули ті часи коли троль та тролевина підтримували дружні стосунки з Фантосом. Взагалі не тільки з Фантосом , але й з рештою ельфів. Троль і тролевина не могли довго знаходитися в товариських стосунках   будь з ким . Зате неприязні стосунки вони могли підтримувати з ким завгодно і як завгодно довго.
І троль , і тролевина мали кепську вдачу. Обоє. Окремо – троль, окремо – тролевина.А тому що жили вони разом , кепська вдача  одного перемножувалася на кепську вдачу іншої і вони просто давили як бульдозери всіх хто траплявся на їхньому шляху.
Отак і з Фантосом . Одного разу помирившись, вони вже вісімдесят вісім разів погиркалися з ним: ричали на нього з кущів , ухкали і закидали камінням.
Фантос якось дав їм відкоша і відтоді троль і тролевина ходили повз його гамак по цифрі вісім.
А Фантос просто не зважав на  злюк і , якщо сприймав -то як частину краєвиду. А коли вони капостили – як природне явище. Крижаний зимовий порив вітру , цеглину що падає на голову або непомічену сковзанку. Отак.
Головне , що Фантос не списував усі неприємності на Поперечці на троля з тролевиною. І не звалював усі провини на них, хоча тролі йому неабияк дошкуляли.
   Якщо він бачив ,наприклад, на парковій лавці напис «Тролик + тролевина = кохання» чи «Фантос – дурень» , то розумів , що це зробили не тролі. Що хтось просто хоче підставити їх перед Фантосом .Той із обивателів Поперечки ,кому вони добряче насолили. 
Проте поки троль і тролевина не відривали нікому рук і ніг , не зривали одягу, нічого не псували , а так волочилися та хуліганили помаленьку, то Фантос їх не допікав. Не чіпав. А може на них звалювали ті , хто намагався приховати власні брудні справи : поламані у парку гілки чи пооббирані годівниці для пташок, куди Фантос підсипав корм ? Насправді троль і тролевина були дурні як чіп .Такі дурні , що через обмеженість навіть не навчилися читати . Ясно що вони теж могли  обчистити годівницю або поламати гілки , але ненавмисне. Їхній масштаб – скинути каменюку з обриву в воду. Зламати місточок через який-небудь струмок. Але видряпувати слова на парковій лавці вони не стали б. Навіть якби (МОВОЗНАВЕЦЬ)їм прочитав курс лекцій  .Не отримали  тролі дар письменності. Зате здоров»я  мали відмінне , дарма що руки – закороткі. Троль Толь і тролевина Тіна тинялися неподалік із надією влаштувати кому-небудь капость. Все одно кому. На Поперечці  вистачало мишей і кузьок , котрим троль і тролевина  могли накапостити.  Втім як істоти нерозбірливі . вони могли творити шкоду і доброзичливим створінням і недоброзичливим. І  сумирним і небезпечним. Це вони колись підстроїли Ельфірі  коротке замикання і закинули її в осине гніздо. Осам це не сподобалося й вони взялися за Ельфіру по-дорослому. Уявіть лише , що уп»ятьох-вшістьох оси цілком могли з»їсти Ельфіру  за одним разом. Шкода , ви не бачили як вона дременула. Зате тролі все бачили й повеселилися тоді від душі.
Вони й досі з втіхою згадували  той випадок – реготали та обмінювалися враженнями. Як раптом побачили у Фантосовому гамаку Донкі Кота. Ох,ох. Тролевина вздріла кота в гамаку і палко зраділа. Кіт у мішку майже те саме , що й кіт у гамаку. А ось кіт у гамаку – це зовсім не те саме , що кіт у мішку.Через гамак було добре видно, що білий і пухнастий кіт до того ще й товстий і красивий.
Донкі Кот одразу сподобався тролевині – увесь такий біленький , такий пухкенький , такий солоденький. Він їй так сподобався , що вона негайно почала канючити :
- Я хочу цього котика, - скиглила вона, - Толь , давай ми його схопимо.
- Це не просто котик , - намагався пояснити їй троль. – Це ельфійський котик.
- Але ж він такий гарнюній , він мені так подобається , - тролевина зазирнула тролеві в очі. – Він такий біленький , такий пухнастенький. Ну давай його зловимо.
- Та як же ми його зловимо ? – сердився троль. – Бач , він сидить у гамаку у Фантоса .
- Та так , разом із гамаком і захопимо , - простодушно запропонувала тролевина, – У гамачку і запечемо. Знаєш як він просмажиться. Котячі кісточкі ніііжненькі.Хрумкенькі.
- Дай, дай, дай мені його , - палко шепотіла тролевина на вухо троллю , не розтуляючи губ . Якби вона їх розтулила , то здійнявся б хтозна який шум.
- Я хочу його отримати.
- Це не наш кіт ,- відкручувався  спершу троль. – Це ельфійський кіт . Можна мучити своїх котів,  - переконував троль - а цей – кіт ельфів. 
- Але ж він такий славний – біленький , пухнатенький! – ридала тролевина. – Він мені страх як потрібен!
- Давай його схопимо, помучимо і зжеремо. Навіть сліду не залишиться! – умовляла тролевина.
- А кісточки ? – не здавався троль.
- Із кісточками зжеремо, - наполягала  кохана.
Тролевина веселішала. Вона бачила , що троль їй поступається. 
- Та як же ми його схопимо , - усе ще сподівався довести свою правоту троль. – Та як же ти його впіймаєш ?
Троль потроху починав сердитись. – Він же в гамаку.
- Авжеж , у гамаку, - раділа тролевина , - прямо в сітці. Він уже в сітці , дурненький тролю, вже запакований. Придатний до вживання.
- Хрумкенькі ? – піддавався троль.
- Ау, - казала тролевина, - Ти що – забув ?
- Ще й як просмажиться... Смачненький буде. Чорненький.
Троль подумав. І погодився з тролевиною. Відкрию секрет – тролі завжди погоджуються зі своїми тролевинами. 

Глава 21 Донкі Кот потрапляє в халепу.


Донкі Кот тішився життям. Він розкинувся у гамаку і крутив у лапах бінокль .Донкі – білий і пухнастий то крутив бінокль у лапах, то приставляв до очей. Повсякчас виходило так , що коли він  дивився в бінокль , все що він бачив , не наближувалося , а віддалялося у сорок разів. Це був потужний бінокль. 
Донкі Кот притуляв бінокль до очей , спостерігав зменшені й віддалені у сорок разів предмети і незадоволено відкидав бінокль убік.
Чудернацький же смак у того Фантоса , - гнівався Донкі Кот. Донкі Коту було по-справжньому гарно. Він сам був білий і пухнастий, і обстановка навколо була чудова , і Фантосів гамак виявився дуже зручним. І зрештою бінокль , котрий усе зменшував його не надто дратував . І те як він справився з завданням його тішило. Зваливши пошуки ельфів на Йошкіного Кота , Донкі Кот почувався прекрасно. (ПЕРЕБУВАВ У ПРЕКРАСНОМУ НАСТРОЇ).
Йому , Донкі , більше припало б до смаку якби бінокль скорочував відстань. Аби він , Донкі , міг краще розгледіти ну хоча б он тих кицюнь на даху , або отих – на дереві. Донкі так захопився спогляданням кицюньок – манюньок , що не помітив як до нього підкрадаються двоє Фантосових ворогів: троль Толь і тролевина Тіна.
      … І жодних поганих думок йому навіть на думку не спадало. Тому , коли маленькі ,але дужі руки троля вхопили Донкі Кота за лапи , затисли йому пащеку і придавили хвоста він був вражений.
Тролі напали на Донкі Кота і закотили його в гамак. Донкі Кот , перепрошую, від несподіванки закляк , і майже не чинив опору.
Дві глибокі подряпини на лобі тролевини й укушене вухо троля  можна до уваги не брати. Ах так , Донкі Кот іще встиг надкусити чийогось хвоста. Та позаяк тролі повсякчас , чуєте, повсякчас запевняють , що хвостів у тролей не буває, то на укушений хвіст ніхто не скаржився. А якщо ніхто не скаржився , значить нічого й не було. Тому я й пишу майже не чинив опору.
Троль тримав загорнутого в гамак Донкі Кота , а тролевина - я вам казав , що вона дурна ? – а тролевина намагалася вгризти бінокль.
Спитаєте чому ?
А чому його Фантос весь час крутив ? А потім Донкі Кот ? Може він їстівний?
Бінокль виявився твердим і несмачним. Скельця небезпечно виблискували.Тролевина злякалася і відкинула його вбік.
Отже ,незаслужене дозвілля Донкі Кота тривало не надто довго.
Ось він ніжиться у сонячному промінні . І ось Донкі Кот , сповитий у гамак несеться під пахвою у троля невідомо куди.
А далі ? 
Як ви гадаєте , чи багато місцинок на Поперечці , де можна розвести багаття , щоб запекти на ньому ельфійського кота.


Глава 22 Ельфи вирушають на допомогу.


-	Так , - сказав Вільний ельф Любанек. – А хто відсутній ?
-	 Нема кота. Нового члена нашої команди , білого й пухнастого Донкі Кота.
-	Ого , - сказав Любанек , потягуючись, - Але ж він мені й потрібен.
-	Не зрозумів , - зізнався Домашек. – Я гадав , що ти збираєш ельфів аби щось їм повідомити.
-	Так воно й є, - кивнув Любанек. Для того, щоб повідомити вам дещо. Але  це дещо саме й стосується ваших котів.Донкі Кота і Йошкіного Кота.
Йошкін Кот , навчений життям, зміряв Любанека підозріливим поглядом і посунувся подалі від пластинчастого.
Очі у ельфів з Поперечки заблищали. Усім стало цікаво навіщо Любанеку знадобилися коти і звідки він про них дізнався.
-	У нас сталася велика неприємність ,- вів далі Любанек, - ми загубили октаву Заболотечка. Чули про ельфів із Заболотечка ?
-	Авжеж, чули . Звісно, чули, - загомоніли ельфи.
Заболотечко всі знали.  Заболотечко знаходилося зовсім близько  від Поперечки.
-	Там маленьким Старшим ельфом Дон Ді, - промурмотів Домашек. 
-	 Там ельфочка Мішель, там ельф  Фанкі. Там ельфочки Рена і Ляна, - згадували ельфи.
-	 Сольді й Сінгл , - вигукнув Фантос. – Я нещодавно отримав від Сольді та Сінгла листівку . На позаторішній Новий рік.
-	Сольді та Сінгл дружать. Вони завжди разом. Вони чудові.
-	Стоп! – обірвав викрики ельфів маленький Старший ельф Домашек.
Він наводив лад. Ельфи замовкли. Любанек схвально подивився на Домашека й посміхнувся.
-	І який же зв”язок між Заболотечком , - звернувся Домашек до Любанека , - і нашими котами ?
-	Справа в тому , - сказав Вільний ельф Любанек , - Що ми загубили Заболотечко . Чи то на нього опустився туман, чи то над Заболотечком пройшов метеоритний дощ , але Заболотечко зникло разом із ельфами.
-	Як таке може трапитися ? – не повірив Домашек.
-	Таке буває, - заспокоїв його Вільний ельф Любанек . – Нічого особливого. Найвірогідніше , що із Заболотечком та його жителями нічого не сталося . Просто ми упустили їх із виду. Таке буває , хоча й рідко.
-	А можна їх відшукати ? – закричали Лямба, Ляпка і Лякса.
Вони були стривожені й тому їхні голоси звучали незлагоджено .
-	А що як ми не знайдемо Донкі Кота ? – стривожилася Ляпка. Від хвилювання косички у неї стали сторчака.
-	Не каркай, - невдоволено сказав Рембік.
Та не встиг Рембік зробити Ляпці зауваження як у дворі почулося соковите й гучне:
-	Кар-р-р! Кар-р-р!
-	Хто там ? Що трапилося ? – висунувся у вікно Домашек.
Усі примовкли , щоб краще чути.Але все одно ніхто не міг нічого розібрати у воронячому бурмотінні. Домашек уважно вислухав ворону .Потім ляснув у долоні й промовив : - Хоп!
Ворона полетіла геть.
Домашек зачинив вікно і повернувся до ельфів.
-	Значить так , - сказав він. – Прилітала ворона.
Лякса хіхікнула.
Домашек подивився на Ляксу і почухав носа.
-	Прилітала ворона , - знову почав він.
Лямба та Ляпка почали гучно осмикувати Ляксу.
Домашек знову замовк.
-	Та тихо ви , -  цитькнув Фантос до трійнят.
-	Ворона прилітала , - повів спочатку Домашек і подивився на Ляксу. Лякса затисла долонькою рота.
-	Ворона сказала , - нарешті оголосив Домашек, - що троль і тролевина напали на ельфійського кота Донкі , коли він лежав у гамаку у Фантоса.
-	Що-о-о?!! – загорлав Фантос. – У моєму гамаку ?!!
    - Куди кінь з копитом , туди й кіт з хвостом! – зареготала Ляпка.
Домашек подивився на Ляксу. Лякса  з усіх сил стискала губи і вказувала пальчиком на Фантоса.
Фантос розмахував кулаками:
-	Та я йому!
Любанек поворушив пальцями і слова застрягли у Фантоса в горлі.
-	Говори , Домашеку, - сказав Любанек.
Домашек продовжував : 
-	Троль і тролевина захопили Донкі Кота разом із гамаком і понесли його  підсмажувати.
На Фантосовому обличчі легко читалося все , що він не міг вимовити :”Ну ось, мій улюблений гамак!”
-	Треба мерщій рятувати Донкі Кота ! – закричала Лякса , відриваючи долоньку від вуст і тут же злякано покосилася на  Любанека. Але Любанек не збирався більше нікому затикати рота. Більше того , він зняв закляття з Фантоса. Фантос не образився на Любанека , він усе розумів. Він закричав :
- Мерщій рятувати Донкі Кота ! А потім Заболотечко !

-	Гайда!
-	Вперед!
Закричали ельфи , а Фантос тихенько додав : - І гамак.
  Ельфи страшенно хвилювалися.
-	Заболотечко можна відшукати , - заспокоїв присутніх Вільний ельф Любанек. – Заради цього я до вас і прибув. Старші ельфи з Ельфелевої вежі подивилися у книги й з”ясували , що знайти октаву маленьких ельфів , котра зникла ,можна за допомогою ельфійських котів. На щастя , нам відомо , що у ельфів з Заболотечка також є кіт – рудий. Наші книги, зібрані у Ельфелевій вежі , кажуть, що чорний , білий і рудий коти(якщо вони ельфійські) неодмінно зберуться разом, варто лише двом із них дати  путній наказ.
-	Дізнавшись про це , ми подивилися у котрій ельфійській общині є коти. І ось я у вас.
-	Хоп! – сказав Фантос. – То наші коти можуть відшукати Заболотечко ?
-	Не Заболотечко , а рудого кота. А рудий кіт мешкає в Заболотечку. Ваші коти знайдуть рудого кота , а ми знайдемо Заболотечко.
-	А як звуть рудого кота ? – закричала Лякса.
-	А скільки йому років ? 
-	- закричала Ляпка.
А Лямба образилася : 
- Наші котики підуть шукати ельфів ,що загубилися , а ми тут лишимося ? Так нечесно! Ми теж хочемо шукати Заболотечко !
- Теж хочемо ! – закричала Ляпка.
- Теж хочемо ! – закричала Лякса.
І решта ельфів теж закричала , що хоче шукати Заболотечко.
- Тихо,тихо, - підняв руки Любанек, - тихо, ельфи! Насамперед нам треба знайти Донкі Кота, чи не так ?
- Так ! – кивнув Домашек і подивився на ельфів.
- Можна ми всі підемо на пошуки ?
Любанек знизав плечима.
-	А коли знайдемо Донкі Кота , негайно подамося шукати ельфів із Заболотечка ! – загукали Лямба, Ляпка і Лякса. Їм не терпілося врятувати якнайбільше народу.
-	Полетіли , - скомандував Фантос.
-	 Хвилиночку , - засумнівався Домашек. – А Йошкін Кот ?
Ельфи перезирнулися , а Сольвейг вже діставала свій прозорий конвертик. Йошкін Кот зітхнув і поплентав до Сольвейг.
Пластинчастий притулився до Сіми. Він теж не любив літати.
Незабаром вся юрба вилетіла з Будиночку.


*** Глава 23 Злочинців знайдено!




Ельфи розлетілися в різні боки. Втім це не мало жодного значення. Адже тому хто першим побачить тролей із Донкі Котом, чи почує про них щось достовірне, досить буде випустити ракету над потрібним місцем , щоб решта ельфів дізналися куди слід поквапитися. Домашек летів строго на північ, Лямба, Ляпка і Лякса летіли на південь, Рембік на схід, а Фантос – на захід. Саме на заході знаходилися його гай , його спортивний майданчик,його гамак. Фантос сам хотів оглянути місце злочину.Фантос хотів сам знайти порушників і врятувати кота. Фантос був разлючений.Любанек полетів із Фантосом. Сіма з Синюшником, Сольвейг і Міляга летіли на південний захід , на північний схід  і на північний захід , а на південному сході обіцяв подивитися Любанек.Він заспокоїв ельфів і сказав , що всюди встигне. Авжеж. Він же був Вільним ельфом.Любанек умів шукати. Розшук і був головним заняттям Вільного ельфа Любанека.
Усіх перерахували ?
Усі полетіли?
Усі полетіли – навіть Йошкін Кот. 
Ельфи летіли низенько , уважно оглядаючи Поперечку.Рембік ясна річ летів у свій бік. Туди , де річка – на – Поперечці робила  петлю.Де знаходився його улюблений вир і безліч знайомих жаб та пуголовків.
А між тим , троль із тролевиною , тримаючи під пахвою Донкі Кота , що відчайдушно звивався, чапали у своє житло. І хоча всі знали, що котика  захопили троль і тролевина , усім хуліганам з Поперечки могло перепасти на горіхи. За компанію. Я б порадив сховатися навіть Ельфірі. Щоправда вона б не почула мою пораду. Вона наїлася чорниць і міцно спала під трояндовим кущем. Вона вважала, що спати під трояндовим кущем дуже круто.
Ну а тепер з”їмо наші банани та повернемося до наших баранів. Точніше до безталанного білого кота Донкі. Троль Толь і тролевина Тіна ще не знали, що ельфи почали пошуки свого кота. Ельфійського кота. А ви знаєте , куди бігли троль із тролевиною? Додому. Напевне ніхто в світі не знає , де мешкають тролі. Де їхній дім. Будь-хто , зустрівши тролей , старається їх не помітити. Та й справді , що хорошого у знайомстві із тролем ? Це незручне й невигідне знайомство. Невигідне й незручне. І якщо хто-небудь удень зустрічається з тролями , то відводить очі й відходить з дороги. І вже більше того нікому не спадає на думку цікавитися звідки вони беруться і куди діваються.
Між тим  троль і тролевина мали й власний дім і власних троленят і навіть власних домашніх тварин . Тож саме туди – у свій дім і поспішали зараз тролевина Тіна з котом під пахвою і зі своїм тролем Толем.
Так хто здогадається – де знаходиться дім тролей ? На землі, під землею, на воді , під водою чи може в повітрі ? Ясна річ , що не в повітрі. Бо якби дім тролів знаходився в повітрі , то вони обов”язково вміли б літати. А якби вони вміли літати – то неодмінно заганяли б усіх горобців на Поперечці.
Між тим горобців на Поперечці  літала сила-силенна. Незліченна кількість.
Якби тролі мешкали в воді , то їх неодмінно б зустрів Рембік. А Рембік не дозволив би тролю й тролевині бешкетувати. Це вже точно. У Рембіка навіть річковий нільський крокодил ходив як по шнурочку. Так де крокодил, а де тролі!
Отже не в повітрі й не в воді , правильно ?Лишається на землі і під землею.
Проте якби житло тролів знаходилося на поверхні землі, тоді б про нього  знала Ельфіра. Ельфіра тролів не любила і не боялася. Вона не відводила погляд, коли тролі траплялися їй на очі. Якби троляче житло стояло на землі ,то Ельфіра  кожного ранку гукала  б їм з-за паркану :
-	Зараз буде трішечки боляче !
Так ?
Отже все ясно – тролі мешкали під землею. У старому овочесховищі. 
Овочесховище -
Добра родовище.
Дуже мило
Коли все погнило.
У якому напрямку воно знаходилося – на півдні , на півночі , на заході чи на сході – це їх анітрохи не займало. Вони може взагалі не знали усих тих  премудростей. У тролей розігрався апетит і текла слина. Троль Толь уже вважав , що спекти й зжерти білого й пухнастого кота – дуже чудова ідея. А дім їх знаходився вже неподалік.Йти до нього лишалося максимум п”ять хвилин.П”ять хвилин до будинку тролів і п”ятнадцять , ну не більше ніж двадцять п”ять хвилин  , щоб наламати дров і розвести багаття. Донкі Кота гнітило погане передчуття. Він відчайдушно борсався і надія покидала його останньою.
Було сухо і сонячно. І дуже ясно.
Ясно – так ? Усе ясно тролю й тролевині , все ясно Донкі Коту.
Усе було ясно , аж поки на них згори не впала тінь. Поки грізний голос згори не загримів із ясного неба : 
-	Так ось де ви , розбишаки!


Домашек летів над Поперечкою , зазираючи під кожний грибок і в кожний іграшковий будиночок. Ну а в кущики він запускав лоскітну хвилю, котра лоскотала усіх хто там ховався. Усіх без винятку. І всі , без винятку , хто знаходився у кущиках, вискакували звідти , заходячись від реготу, не в змозі витримати лоскоту.І зайчики , і різноманітні пташки . і комахи, коротше всі , кому треба було сховатися і скоротати часок.
Певно що розлякуючи цих тваринок , Домашек чинив жорстоко, він це розумів. Але у нього бракувало часу , треба було чимшвидше рятувати ельфів із октави Заболотечка.Треба було якнайшвидше зупинити троля й тролевину і негайно рятувати Донкі Кота .
Домашек летів низенько, виглядав Донкі Кота і милувався Поперечкою. Поперечка , жива , рідна дуже подобалася Домашеку. І він трішечки жалів себе. Адже  кожен ельф мав можливість щодня блукати Поперечкою, спілкуватися з її мешканцями, дружити та гратися. Тільки він – маленький Старший ельф Домашек мусив майже постійно перебувати в Будиночку ельфів біля Чаші Щастя. Знаходитись у Будиночку й навчатися.Неймовірно рідко йому вдавалося вийти погуляти.Тож хоч зараз він не гуляв , однаково насолоджуватися Поперечкою було дуже приємно...
Але коли з-під куща вискочила заспана й розпатлана , з зеленкуватою пикою,Ельфіра , Домашек мусив піднятися вище.Ельфіра так розгнівалась , що не перебирала вислови .Ельфіра побачила Домашека і заходилася його клясти.
Домашек піднявся ще вище , проте й там було чути.Тоді Домашек полетів швидше, але Ельфіра по горбах та купинах кинулася його наздоганяти.Вона хотіла його збити – як та машина в бойовику , котра збила , чесне слово,  гелікоптера. 
Домашек мчав високо в повітрі , Ельфіра мчала внизу ,лаючи Домашека і сама не помітила , як щосили врізалася  у пузо тролевини Тіни.
-	Ой , - зойкнула тролевина Тіна , котра не чекала нападу. А троль запхав гамак із котом за пояс і наготував кийка.
Спитайте мене – чому він із самого початку не скористався тим кийком щоб втихомирити Донкі Кота ? Тому , що йому бракувало розуму. Це був троль , а не який-небудь відмінник із  7-А наприклад.
Тролевина зашипіла, а троль почав розмахувати руками, розкручувати палицю. Ельфіра , котрій також дісталося , перенесла, на деякий час звичайно, свій гнів із Домашека на тролей.
-	Зараз буде трішечки боляче , - прошипіла Ельфіра.
Тролі стали спина до спини. Ельфіра і тролі почали крутитися обличчями один до одного то повторюючи орбіту Меркурія , то – орбіту Марса.
Домашек нечутно спікірував і вихопив у троля з-за пояса Донкі Кота.
Саме цієї миті Ельфіра напала на тролів. Здійнявся свист , виск та писк – одночасно.
Домашек хоча й любив порядок , цього разу до бійки втручатися не став. Він страшенно квапився.

Глава 25 На пошуки Заболотечка.

Домашек випустив сигнальну ракету і незабаром до нього підтяглася решта ельфів.Вони кружляли в небі , неначе кольорові плями, випромінюючи пухнасте світло. Десять ельфів , що літали над Поперечкою справляли чарівне враження.
Навіть тролі з Ельфірою припинили вовтузитись і дивилися на небо, на ельфів що ширяли в повітрі.Рідкісне й прекрасне видовище.
-	Ау ! – зрадів Вільний ельф Любанек .Він прилетів одним із перших, - Знайшовся ?
-	Знайшовся , - відповів Домашек, виплутуючи кота з гамака прямо в повітрі.Той іще повітряний атракціон.
-	Усе . – сказав Любанек. – Треба вирушати звідси. Я щойно отримав повідомлення з Ельфелевої вежі.Вони кажуть , що насувається якийсь розлом. Цей розлом може взагалі поглинути Заболотечко.Тобто Заболотечко може зникнути назавжди.Нам слід якнайшвидше рушати.
-	Ми з тобою!! – закричали ельфи.
Любанек почухав потилицю.
-	Гаразд, - погодився він. – Візьму всіх. Усі заслуговують.
-	Я лишаюся , - сумно відмовився Домашек. – Я мушу охороняти Чашу Щастя.
-	Давай візьмемо її з собою ! – закричали Лямба , Ляпка і Лякса.
-	А Поперечка ? – не погодився Домашек. – Хіба Поперечку можна залишити без нагляду ?
-	Добре, - сказав Любанек - Вільний ельф. – З твоїми ельфами й котами все буде в порядку.Тільки-но коти знайдуть Заболотечко, я негайно відішлю ельфів на Поперечку.
-	А погуляти ? – розчаровано спитав Міляга.
-	 Насамеред треба  знайти Заболотечко , - строго подивився на нього Любанек.
Ніхто не заперечував.
Троль, тролевина й Ельфіра , стояли внизу , порозкривавши роти.
-	А чи далеко нам летіти ? – поцікавилася Сіма. – Мені через дві години Синю годувати.
-	За дві години доберемося, - заспокоїв її Любанек і поглянув на годинника.
-	Досить розмов, нам пора.
Ельфи полетіли вслід за Любанеком шукати Заболотечко, доки не стряслася бі

ID:  302389
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.12.2011 11:23:02
© дата внесення змiн: 26.12.2011 11:23:02
автор: Птицын Анатолий

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (721)
В тому числі авторами сайту (4) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
Синонім до слова:  Церата
Neteka: - Вощонка
Синонім до слова:  Церата
dashavsky: - Клейонка.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Церата
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Neteka: - Писана
Синонім до слова:  Прибулець
dashavsky: - Пришилепинець.
x
Нові твори
Обрати твори за період: