Розколихує…
Хвиля вітру розколихує мідну таріль.
Відстань схлипує…
Низ.
Низько падає кожен день
На горизонт лягає парою з димарів
За горизонтом тінь…
Безпросвітний день
Безпросвітний дощ…
Падає, падає…
Білим, дрібним диханням
Починається біг.
Кроком невпевненим не зіжмакай,
Не зібгай його спокою!
Сніг…
Не розбий тонку грань
Між його поглядом
І своїм …
Секунд десять незмінна
Тонка волосінь
На гачок підчепить
Мить!
Непорушну,
Тонку
Лінію.
Незалюднену глибочинь.
Білого кольору нить втягнута в вушко зими
Голки вістрям сколота
Чорна пучка землі.
Вишивкою нашвидкоруч,
Замовлянням, шепотом
Спинена кровотеча часу.
Спить
Мить.
Кроком невпевненим не зіжмакай,
Не зібгай його спокою!
Сніг…
22.12.2011р.
Білого кольору нить втягнута в вушко зими
Здається, саме такого снігу чекала...Довгоочікуваність і цей стан переданий як таїна
gala.vita відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Музика нарешті прикріпилася, незнаю, чи ти всмтигла з нею прочитати, але сніг саме так- під музику- викликав у мене ці емоції, що породили вірша.Дякую тобі Наталю !
хотела выделить... не смогла остановиться . Спасибо за снег
gala.vita відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
такий сніг випав незайманий, тендітний, несміливий... але тут мій настрій підхопила музика Вагнера. (нестьає файл щоб доповнити картинку)і вийшло, нарешті сніг!
приємно чути, маю надію і надалі радувати Вас творіннями своїми... 
Спасибі за вдгук 
