Твої дзвінки, чомусь, руйнують мої стіни
Будуючи свій крематорій навкруги
Мене ж не зліпиш, я ж тобі не з глини
Та ти й не чуєш, заковуючи в ланцюги
При собі маєш? Тепер твоєю стала?
Лялька з фарфору', красива і пуста..
Та я ж тебе хіба що спокушала..
До поки ти впивався у мої уста.
Твої дзвінки, тепер, лиш тільки звичка
Тривалістю небільше п'ять хвилин,
"-Побачимось? Забудь, що зараз нічка.. "
І в венах знов кипить адреналін.
Збираюсь швидко, речі, буду завтра..
Самообман як дія, поглинає совість..
Якби ж.. та жодна мить того не варта..
А те, що я прийшла, це випадковість..
Знову дивлюся вгору слухаю безліч історій,
В тебе купа ідей, ну і нова повія на день.
Ти на серце моє знову відкрив мораторій,
А у мене від рук твоїх почалася мігрень.
Я в обіймах твоїх якось дочекаюся ранку
Бо простіше за все, просто мовчки піти.
Я для тебе, тепер, вже більше як забаганка,
Ти для мене... - за'тичка від пустоти..
