На остові посеред моря, жили всі цінності людини,
Жили собі- не знали горя, аж глянь під воду острів лине.
Тоді вони в човни сідали, і хто куди порозпливалась.
Лиш хвилі шепотом співали – аж глянь одна любов зосталась!
Пливе багатство гордо пишно, любов просила: «Ну ж візьми!
У тебе я не буду лишня!» Багатсто:Не потрібна ти!
У мене є всього багато!Коштовність, золото , скарби!
Будеш лиш місце тут займати! У смутку прихисту проси!
З»явився смуток, весь в печалі також сказав я не візьму,
Тобі не місце тут й надалі, пробач я далі попливу!
З»явилась Гордість, дивна радість, але й вони її минули,
Мабуть це постаралась Заздрість- всі цінності любов забули.
Враз впали сльози, засмутилась нікому видно не потрібна
Аж раптом голос їй почувся і промінь сонця стало видно
-Ну що ж Любов сідай у човен, тебе на берег відвезу,
І ось він мчиться вітру повен, і відкрива морську красу.
І дивний старець поглядає і думає про щось своє,
Про що любов однак не знає… Як і не знає хто він є…
Вона до Істини побігла, усе їй так розповіла,
Та усміхнулась привітно:" - Ти разом з Часом приплила…
Він врятував тебе, бо знає, в житті любов дуже важлива,
І хто ніколи не кохає той не відчує щастя. Дива!
Отож живи, живи на світі, даруй всім світлі почуття,
Твоя ж бо місія любити - давати стимул у життя!
Дякую за коментар!
