Ну що ж ти зима так заздриш коханню…. або Заздрісна зима
В обіймах твоїх, я так хочу заснути.
Посеред зими, коли холод повсюди.
Тепло твого тіла зненацька відчути,
Зігрітись душею, а решту - як буде!
Цілунком блаженним враз втому всю зняти,
Нехай там собі злиться люта зима.
А я хочу тихо тобі проказати:
В цю ніч, в цю хвилину я тільки твоя!
Легким простирадлом обгорнуте тіло,
Біліє надворі, зима, заметіль!
А ти обніми, я давно так хотіла!
Зніми з мого серця всю тугу, і біль.
Ми вимкнемо світло, впаде простирадло.
І звуками, ніжно, душа заспіває.
Мене обіймаєш так міцно, принадно,
Так добре і тепло з тобою буває.
Солодкі хвилини... востаннє цілуєш...
Я тихо вдивляюсь в малюнки на склі.
Ну що ж ти зима, так шалено лютуєш?
Навіщо тобі ті вітри навісні?
Легенько торкнуся до шибки рукою,
Ну ось, розтопила, і холод, і лід.
Ти бачиш зима? Сніг твій, стане водою,
А я крізь щілину - побачила світ.
давно не читав такої довершеної і проникливої лірики! 
