Порізаний не лезом, проколений не списом.
Це певно, навіть гірше ніж стріляний з гармати...
Можливо не свідомо, можливо неумисно,
Роздертий навпіл словом, яке ганьба казати.
Розпиляний в ошурки протертий через сито,
Задушений не паском, а голими руками...
Не знав куди сховатись, як очі відчинити,
Коли душа і тіло поштиркані кілками...
Запалений коханням і спалений у попіл,
Підкинутий до неба, розвіяний за вітром...
Видно злетів високо, як той безстрашний сокіл.
Дарма звикав щоденно від пестощів тремтіти…
Але ж згадай як славно торкати її плечі,
І відчувати подих, цілуючи волосся.
Вночі писати вірші, у день – чекати вечір…
Яке шалене щастя з тобою відбулося!
Черт, Витя... Черт, черт, черт!.. Это не то, чтобы просто хорошо и талантливо.
Это охрененно! Я много читаю стихов, меня непросто ввергнуть в это состояние - но,.. У меня дыхание перехватило! Спасибо, друг. Не знаю, как тебя благодарить. Может, таким же чувством - но мне ТАК удастся нескоро.
Віктор Нагорний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дима! Не представляешь, что для меня означают эти слова, сказанные тобой!!! Спасибо, дружище! Аж дрожь по телу...
Как же крепко Вас зацепила любовь, если "роздертий-розпиляний", "спалений-розвіяний" в Вас не уничтожили чувства к Ней. Не сочувствую. Но завидую. Вы - бесподобный автор
Віктор Нагорний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Огромное спасибо!
Палкі слова зігріли душу...
Висока планка... Але - мушу...
