Плач!
плач...
бо й небо
всевишнє
плаче…
може побачиш
як роздирає
липку́ павути́ну,
щоб
на хвилину
єдину
продертися
крізь вузла́сте
плетиво
внутрішніх ґрат –
людина
жива
слова, слова…
кожен сам собі –
судія і кат:
жодного кроку
назад
ні!
Бога
усеблаго́го -
наві́дмаш
словом і нагаєм...
навзає́м:
віч-ні
блукаль-ці
приза́хідні
промені
поламали
пальці
тендітні
об невмоли́мо тверде́
лобове скло!
не було:
ні початку,
і ні кінця…
«я» і «я»!
і ніяких – «Ми…»
навідмаш –
з тобою
обоє…
«…зро́блю
ваші серця
травою,
а все,
що любите –
вівця-ми…»*
(* із "Останнього єдинорога" Пітера Бігла)
Людина - істота соціальна. Тому "ми" таке важливе для нас.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
МИ -- це прагнення кожної людської істоти до єднання із собі подібними, зо світом, з природою... але Ми -- це не спільна стеля над головою і не штемпель в паспорті, як і не штовханина в метро чи чергах, чи конкуренція перед начальством в офісі... Ми -- це взаємна турбота, взаємна повага, взаємне бажання знати одне одного, і взаємна здібність бути відповідальними одне за одного і одне перед одним... тобто --любов. решта все -- від лукавого... багато чого, наприклад, симбіотичні залежності, садо-мазо потреби і т.д. велика розмова. захочете -- розберетеся. Захочете, підкажу цікаві джерела.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
жартуєте, Володю, а я Вам -- вірю...
Володю, хочу Вам похвалитися, можна?... Олександр Ігнатуша -- композитор і виконавець, режисер Київського експериментального театру, і актор, здається, написав і записав пісню на слова мого вірша -- "Колискова" (29.07 я поставила її у список мій). Він назвав свою пісню "Чумацька колискова", вона увійшла до його альбому "Білий вовк"... я закинула цю гарну "музику" як аудіооформлення вірша... може, Вам би цікаво було ознайомитися... а мені цікавим було б Ваше враження... не занадто я смілива з такими запрошеннями?.. але ж Ви можете просто не зважати на цю інформацію, правда ж?...
а за приязнь Вашу дуже-дуже вдячна, ніби серцем причастилася...
...«я» і «я»!
і ніяких – «Ми…»
навідмаш –
з тобою
обоє…
-гірко,коли раптово усвідомлюєш,що кожен жив сам по собі і "ми" було тільки ілюзією... Трагічно і розпачливо...Та від прозріння не сховаєшся,воно рано чи пізно всеодно настигне...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"МИ" -- дуже рідкісне явище в світі нашому... дуже проста і непрИйнята філософія... але єдино істинна... і моя єдина, але, на щастя, знайшла недавно дуже авторитетного собі однодумця -- пережила справжнє щастя, знайшовши таке потвердження досліджень і висновків всього мого життя... якщо зроблю цю тему, так, як я її знаю, і хочу, -- вважатиму свій поетичний труд вивершеним... побачимо, як воно буде...
дякую, любий Одуванчику, за вашу увагу до мене і віршів моїх... щиру увагу... і симпатію. це взаємне...
Сильний (дуже довго добирала епітет) вірш, пані Валю. Нагадав мені фразу із роздумів Матері Терези: (без лапок, бо по пам"яті) немає нічого, щоб було би між нами, все що між тобою і іншим - то є між тобою і Богом.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
якби ж то пам*яталося про таку просту й істинну правду! мабуть, більше тепла і світла було б на землі... та де там! гординя... інстинкти...
дякую, пані Аллочко, за мудрі слова -- і Ваші, і матері Терези
шаную Вас і кожне Ваше слово...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
це правда... і який противний вираз на "обличчі" цієї вівці на картинці -- саме такий, як треба -- самовдоволений і самовпевнений... мабуть викину цю картинку, бо дивитися на неї мені страшно...
ДУЖЕ ТРАГІЧНО...
ЗВУЧИТЬ ЯК ПРИСВЯТА, КОМУСЬ, ХТО ЗАГИНУВ...
БАГАТО ДУМОК ВИНИКЛО. КАРТИНКА СПОНУКАЛА ГЛЯНУТИ ДОСТОВІРНЕ ЗНАЧЕНЯ СЛОВА "ЗАКЛАННЯ", БО ПЕРША ДУМКА БУЛА, ЩО САМЕ ПРО ЦЕ МОВА У ВІРШІ. І Я ЗНАЙШЛА ТАКЕ НЕЙМОВІРНО ЧУДОВЕ ЛІНГВІСТИЧНЕ ТЛУМАЧЕННЯ.
ОСЬ ПОСИЛАННЯ, ДЛЯ ТИХ КОМУ ЦЕ ЦІКАВО:
"ЗАКЛАНИЕ АГНЦА". http://vkontakte.ru/note38063412_11217117
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
якщо згодитися, що "расставанье -- маленькая смерть", а я вважаю, що і не "маленькая", а одна з форм повноцінної смерті -- трохи лояльніша, з варіантами, бо що таке смерть близького, для тих, котрі залишилися в світі -- розлука! то якоюсь мірою ви співпали з автором. тут двоє -- відчайдушно жорстокі одне до одного, нічого святого не залишили взаємно -- Бога! навідмаш... нагаєм і словом... пам"ятаєте, коли Ісус Христос ніс на Голготу важенного свого хреста і фізичних сил було йому мало -- він падав, і от Агасфер висварив його і вдарив, щоб стимулювати, мабуть... Агасфер той став вічним блукальцем -- і зараз десь блукає світом, неприкаяний і безсмертний, і буде отак блукати до самого другого Пришестя Христа... Двоє, руйнуючи свої вчорашні святині, чинять те ж, тому й стають вічними блукальцями... а вівці... уявіть собі, серце -- це трава, а ВСЕ, ЩО ЛЮБИШ -- ВІВЦІ... вівці вигризуть всю траву до чорного (пам"ятаєте прислів"я, як "вівці з"їли Англію...") і прогнати їх ніяк, бо ж це те -- що ти любиш... воно тебе й нищить, катує... плакати можна, якщо хочеться, тільки це вже траву не врятує...
я про жорстокість взаємну і безоглядну двох, які хотіли бути "МИ" але не зуміли -- от і мусять змиритися з тим, що вони самотні -- "Я" і "Я"... прозою,бачу, прозоріше виходить... але хай уже буде, як є...
дякую Вам за можливість самій зрозуміти, що я там написала вчора...
з неодмінною симпатією - я...