Цікаво, живе хто донині з штрафбату?..
Чи топче траву зараз поряд із нами?..
А згадують вдячно покійних солдатів,
За ким не несли подушок з орденами?..
Були орденів і медалей не варті...
Та хто, окрім Бога, судити їх буде?..
В підручнику нині, що в учня на парті,
На це лише натяк...
ТО МИ ХІБА ЛЮДИ?..
2011
СКІЛЬКИ ЛЮДЕЙ, СТІЛЬКИ І ДУМОК- І ДУМИ У ВСІХ РІЗНІ...
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Згодна. Боляче просто від цієї показушної поваги до подвигу, у той час, як ветерани живуть так, як вони живуть... Я нікого не хочу образити, Консуело, і, повірте, нікому не нав'язую свої думки.
Не стану тут розповідати,
як воювали брат із братом,
Тих, хто попав в штрафбати -
ЇХ також будуть пам"ятати,
бо в них були жінки,брати,
і сестри й діточки
А особливо МАТИ...
Пам"ять про них у серці,
а вічний вогонь для всіх...
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Як на мене, ніж палити газ у Вічних вогнях, хай би безкоштовно обігріли хати тим, хто ще залишився з ветеранів, більше було б толку.
Мене теж фільм "Штрафбат" не лишив байдужою. Це та сторона життя, котру від нас старанно приховували, а коли вдумаєшся, то просто жах охоплює, скільки жорстокості в світі між тих, хто називається людьми...
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
У нас нині тільки полковницькі зірки висвічують... Решта не з тої обойми...
Важливу тему підняли!
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дивилася свого часу фільм Штрафбат і, коли після фільму пішли титри з правдивою кількістю штрафбатів, так плакала, що думала серце трісне навпіл. У моїй родині з фронту усі повернулися живі, слава Богу, але від цього біль за тих людей, з яких зробили гарматне м'ясо, не слабшає.