Чи є щось важливіше у житті, ніж ти?
Та ні, крім тебе, думаю - немає…
Але зруйновані уже усі мости,
Нема шляхів. Та я тебе кохаю.
Нема шляхів примирення, й назад
нічого вже тепер не повернути.
І кожен з нас роль грає на свій лад,
Бо розійшлись, та не дано забути…
Кохання недоступне, як і ти,
Знов десь подівся спокій, тихі ночі.
Будем з "чужими" по житті пливти,
Та ще не раз присняться твої очі.
Куди подіти тугу і печаль?
Я розумію, нам разом не бути…
Я втратила тебе. Мені так жаль,
Бо я не зможу вже тебе забути…
… Вже стільки часу пролетіло. Мить…
Одна лиш мить… І суму вже не стане?
Згадаю знов… Душа іще болить…
Ще не загоїлись на серці рани.
Так рік за роком. Я стараюсь жить…
Та що ж роблю? Себе ж не обманути!
Ось так гадаю ще остання мить…
Але тебе, на жаль, не повернути.
Давно казки не пишуться. Тепер
Вже рідко стрінеш правду на дорозі,
А я пишу, талант мій не помер,
Хоча забути я тебе не в змозі…
Й немає сил, щоб стерти що було.
Й нічого не лишилося святого,
Кохання в кут глухий знов забрело,
Тепер одна. Й немає вже нікого.
Старалась як могла я зберегти,
Тебе, кохання, спогади, зізнання…
Хотілося від всього вберегти.
І поруч бути з вечора до рання…
Та в кожного із нас тепер вже інший путь,
Я відпускаю. Можеш йти на волю.
Ти пам’ятай про мене… Ні! Краще забудь!
Бо я за тебе проклинаю долю.
Чи є щось важливіше у житті, ніж ти?
Я точно знаю, що нема, й не буде.
Але потрібно далі крокувати, йти.
Лиш пам’ятай, що серце не забуде!
Ось так буває. Сумно. У житті
Трапляються і радість, і невдачі.
Він – це найкращий спогад. Але в тім
Тепер це все нічого вже не значить…
